З кожним новим днем міжнародної ізоляції і відсутності можливостей будь-якого маневру між Кремлем і цивілізованим світом Олександр Лукашенко стає все більш радикальним у своєму прагненні справити враження на Володимира Путіна. Позавчора він розповідав, як Білорусь буде воювати разом з Росією. Вчора – як хотів би відвідати Крим й розпочати свій візит з Севастополя. І що це означатиме визнання статусу Криму, хоча Крим і так вже «де-юре» і «де-факто» російський. До чого він додумається завтра, передбачити складно. Але у винахідливості Олександра Григоровича я впевнений.
Насправді нічого нового у такій поведінці немає. Лукашенко спекулював любов'ю до Росії і відданістю її інтересам практично з першого дня свого перебування при владі. Він завжди хотів виглядати головним російським союзником, головним прихильником відновлення Союзної держави, головним другом російських президентів – хоча і Борис Єльцин, і Дмитро Медведєв, і особливо Володимир Путін ставилися до нього з певною огидою. Але за ці розмови Кремлю доводилося платити - і дорого.
Якщо ж Лукашенку не доплачували, він ображався, як забута коханка, і починав демонструвати показну самостійність – то надасть телевізійний ефір грузинському президенту Михаїлу Саакашвілі відразу ж після нападу Росії на Грузію, то запросить до Мінська виконуючого обов'язки президента України Олександра Турчинова відразу ж після нападу Росії на Україну, то затримає у Мінську проросійських журналістів. Втім, коли Лукашенку давали гроші, він про свою незалежну позицію моментально забував. Гроші його завжди заспокоювали.
Особливість нинішнього моменту полягає у тому, що демонструвати самостійність Лукашенко вже не може, – хіба що влаштовувати Путіну дрібні капості на кшталт згадки ботокса і бункера на Білоруському телебаченні. А Путін хоч і не збирається допускати краху режиму Лукашенка, що стало б небажаним прикладом для самої Росії, проте є вельми стриманим у фінансовій підтримці і вельми жорстким у політичному тиску. Путін чудово розуміє, що тепер, коли ніякого іншого союзника у Лукашенка вже не залишилося, він може дозволити собі таку жорсткість.
Лукашенко при цьому аж ніяк не горить бажанням пускати Путіна на територію фактично завойованої ним країни. Він якраз з тих, хто вважає, що «Техас повинні грабувати техасці». Але і можливостей протистояти інтеграційним намірам Росії у нього тепер не так багато.
Путін приймає участь у режимі відеоконференції у засіданні Вищої Державної ради Союзної держави, Севастополь, 4 листопада 2021Фото: kremlin.ruПутін приймає участь у режимі відеоконференції у засіданні Вищої Державної ради Союзної держави, Севастополь, 4 листопада 2021
Одна з таких можливостей – перетворити інтеграцію на істерику. «Гібридна міграційна війна» на кордонах Євросоюзу. Обіцянки воювати разом з Росією. Обіцянка поїхати в Крим – вже друга за кілька тижнів, ще недавно Лукашенко скаржився, що його не запросили на півострів під час віртуального засідання Вищої ради Союзної держави. Путін, як відомо, проводив це засідання з Криму.
При цьому не дуже ясно, чи дійсно Лукашенко збирається відвідувати півострів і, найголовніше, чи дійсно збираються його туди запрошувати. Це може виглядати парадоксальним, адже ми знаємо, яким чутливим Путін є саме до кримської теми, наскільки йому важлива легітимізація анексії. Але Путін чутливий і до спроб себе використовувати за допомогою спекуляцій на кримській темі. Він прекрасно розуміє, що Лукашенко намагатиметься зробити вигляд, що його приїзд до Криму – це і є інтеграція з Росією. А для Путіна інтеграція з – це зовсім не подорож Лукашенка до Севастополя, а інституційний контроль над сусідньою країною. У цьому є різниця.
Тому Путін затягне Лукашенка до Криму лише у тому разі, якщо зрозуміє, що не зможе домогтися від нього нічого більшого за прислів'ям «з худого кабана – хоч вишкварки». І якщо Лукашенко все ж таки з'явиться в Криму, це ще не означатиме, що він остаточно капітулював перед Путіним. Це буде означати, що тепер свою владу над білорусами йому доведеться обмінювати не тільки на слова, але й на жести.
