"...Я не знаю" - Євген Якунов

... що спонукало казахів на ці відчайдушні дії. Я не знаю, революція це чи бунт, Майдан це чи “жовті жилети”, спецслужби організували розбої в Алмаати чи бідність тому причиною. Це казахська історія, і їм її оцінювати.

Але мені невимовно боляче за долю простих казахів, я глибоко співчуваю казахському народу, який через російську окупацію може втратити державу, чи, як мінімум опинитися в маріонетковому квазідержавному утворенні в кордонах нової-старої імперії.

Можна звинувачувати в усьому диктаторів, можна темний неосвічений натовп. Але, начитавшись розумних книжок із світової історії, я все більше приходжу до висновку, що головна відповідальність у такі часи лягає на національну еліту. Яка з одного боку не повинна була доводити ситуацію до того, що розлючені люди вийшли на вулиці, а з іншого — не виводити їх.

Еліта (якщо це справжня національна еліта) мала вирішити все і в безкровний спосіб, інструментарієм, який би запобіг послабленню держави і перетворенню її на ласий шматок для навколишніх геополітичних вовків.

Еліта має брати на себе сміливість протистояти авторитарному правителю, змушувати його до демократичних реформ тиском свого авторитету, культурних і економічних важелів.

Це, звичайно, ризиковано, але в цьому й є головна роль еліти — провести революцію безкровно, без стихійного народного бунту. Бо народні бунти надто часто в світовій історії завершувалися інтервенцією і розпадом держав. Як мінімум — втратою частини території.

І коли в результаті революцій і громадянських воєн нація втрачала державність, то першою страждала національна еліта.

Якщо Росія укоріниться своїми “миротворцями” в Казахстані, то і про власну мову, про власну абетку і про власне прочитання історії казахам доведеться забути. А щоб вони забули це якнайшвидше, то з’являться свої Биковні й Сандармохи.

А тим, хто піде на службу новому порядку, доведеться , поступитися місцем іншій еліті, російськомовній, імперській, і опинитися в лавах маргіналів, які тішитимуться хіба що етнографічною екзотикою.

Зараз у народу, з яким ми багато в чому пов’язані історично ще з князівських віків, важкі часи, розгортається епічна драма, а може трагедія. І я не розумію ні тих, хто радіє цьому кривавому хаосу, ні тих, хто вважає, що все що робиться — на краще, і окупація Казахстану відверне увагу Кремля від України, і це забезпечить нам який не який мир.

Невже ми настільки позбавлені емпатії? Невже ми настільки позбавлені історичної пам’яті?