Ми провели своє дитинство у Очакові – давній столиці українського Причорномор’я. І просто копаючи город, а чи бігаючи по приморських кручах, без усяких металошукачів часто знаходили гострі залізні трилопатні а чи пласкі трикутнички. Ми добре знали, що це таке. Скіфські наконечники стріл. Бо скіфи давно-давно жили на наших землях і залишили після себе багато слідів – маленьких, як ці наконечники, або й великих – як кам’яні баби на курганах, та й самі кургани, які буквально шерегами шикувалися у степу. Не дарма наша місцевість у козаків називалася Сто Могил.
На скіфах страшенно кохалися очаківські краєзнавці, і це не дивно, бо за совка цей народ був єдиною цікавою сторінкою історії краю. Адже про Кримське Ханство тоді воліли не згадувати, як і про козаків Прогноїнської Паланки. Скіфи були цікавішими і за штурм фортеці Очаків, бо його результатом став занепад міста, з якого воно й досі не може вибратися. Тримаючи в руках чергову скіфську знахідку, ми відчували себе трохи не ріднею своїм прадавнім землякам і пишалися такою великою історією нашої маленької батьківщини.
