Велика поетеса Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) народилася в Новограді-Волинському. Її батько був людиною освіченою, членом «Громади», близьким другом М. Драгоманова, а мати — письменницею, відомою в Україні під псевдонімом Олена Пчілка. Дівчинка виховувалася в середовищі, де панував дух волелюбності і поваги до традицій. Із раннього віку Леся страждала тяжкою хворобою — туберкульозом кісток — і була подовгу прикута до ліжка. У перервах між нападами хвороби вона самостійно навчалася за програмою, складеною батьками, опанувала французьку, німецьку, англійську, польську, а згодом іще й грецьку, латинську, болгарську, італійську, іспанську і грузинську мови.
Писати Леся розпочала ще в дитинстві, перші її вірші датовано 1881 роком, а через кілька років публікації під псевдонімом «Леся Українка» почали регулярно з’являтися в пресі. Помітним етапом у творчості молодої поетеси стали поеми «Роберт Брюс, король Шотландський» і «Стара казка». Звертання до середньовіччя дозволило Лесі вільно говорити про речі, які жорстко контролювалися цензурою.
З 1894 року родина Лесі Українки переселяється до Києва. Тут коло її спілкування складають видатні представники української інтелігенції — М. Лисенко, М. Старицький, М. Коцюбинський. У 1899 році Леся знайомиться з О. Кобилянською, талановитою письменницею, і ця дружба стає для обох джерелом творчого натхнення. На початку нового століття поетеса захоплюється соціал-демократичними ідеями, що призводить до її арешту в 1907 році, на щастя, нетривалому.
Починаючи з 1903 року здоров’я Лесі Українки настільки погіршилося, що вона змушена постійно переїжджати в пошуках клімату або ліків, які поліпшили б її стан і позбавили від постійних фізичних страждань. Болгарія, Італія, Єгипет і, нарешті, Грузія. Спілкування з іншими народами розширило світогляд поетеси і надало їй твердої переконаності у величі та самобутності духовної спадщини її батьківщини.
Померла Леся Українка 1 серпня 1913 року в курортному містечку Сурамі в Грузії.
Все її життя — подвиг мужності та мудрості, творчого горіння і глибоких прозрінь. У перші роки 20-го століття, на які припав найвищий зліт творчості Лесі Українки, вона створила близько двадцяти драматичних поем найвищого емоційного звучання. У її шедеврах — «Лісовій пісні», «Кам’яному господарі», «Касандрі», «Боярині», «Одержимій» — лунає відчайдушний протест проти духовної слабкості, пристосовництва і рабського духу, який пронизував усі шари суспільства в Російській імперії.
