Пам‘ятаєте тезу папи Франциска щодо расизму як причини одностайнішої підтримки українців? Так от, де в чому він правий. Злочини, які творилися проти мирного населення в інших війнах, зокрема, в Сирії, були такі ж жахливі (а за масштабами навіть більші), ніж в Україні. А підтримки такої ані країна, ані її біженці, не мали. Та не факт, що справа в расизмі чи питаннях віри - тут безпомильний Понтифік, ймовірно, помиляється. Бо війна там до певної міри була міжконфесійна - суніти проти шиїтів (у особі алавіта Асада). І проти жорстокого диктатора воювали не лише «нормальні» опозиціонери, а й найгірша фанатична ісламістська нечисть, типу ІДІЛ та Аль Каїди. Тому, повністю солідаризуватися з тією війною (навіть її жертвами) цивілізованому світові було складно.
У випадку ж агресії Росії проти України маємо ситуацію для західного люду практично однозначну. Звідси й емпатія та підтримка.
До речі, чи не найбільша тут заслуга - Байдена з Джонсоном. Доки наші недоумки з Банкової вправлялися в звинуваченнях світових лідерів у панікерстві та завданні збитків українській економіці, ті ледве не щоденно викривали будь-які спроби надати агресії якогось політичного забарвлення, типу донецького «сепаратизму» в 2014. Тобто, московитів позбавили всіляких можливостей посилатися на якихось повстанців, сепаратистів, проросійські політичні сили. Лідери вільного світу своїми мало не щоденними викриттями забрали в московитів можливість провести бодай мінімально переконливу провокацію під чужим прапором. Тому агресія вийшла абсолютно чорно-біла, неспровокована й позбавлена всіляких раціональних (для західної людини) мотивів. А Росія перетворилася на чисте, безпримісне зло - як свого часу нацистський Райх.
Коли ж виявилося, що Давид іще й здатний перемогти Голіафа, захистивши одночасну й світову демократію, ми отримали всю можливу (й не можливу) емпатію та значну допомогу. Принаймні, більші, ніж будь-хто до нас у історії
