"Мені наснилося, що росія точково запалала..." - Олена Кудренко

Хтось її почав бомбардувати, з самого ранку, десь о четвертій.

Люди вискакують на вулиці і чують звуки вибухів. Перелякано озираються один на одного - хто в капцях з Бучі, хто виблискує сережками з Ірпеня. Вони ще не знають, що насправді їх чекає, але хтось вже вибігає з валізами та сідає в авто. Автомобілі заполоняють вулиці вранішніх міст і створюють суцільні затори, а на заправках дуже швидко закінчується пальне.

А потім прилітає. Гучно, багато і моторошно. Як на нашій Салтівці. І комусь відрізає шиї розбитим склом. Теж, як на нашій Салтівці. І вже в когось немає світла та тепла, а під'їзди завалені трупами. Та-а-ак, теж, як на нашій Салтівці...

Небо чорніє і насичується одним суцільним приголомшливим рекотом. Це літають бомбардувальники. Люди пригинаються від жаху до підлоги, спускаються в підвали, залазять під сходи, які ведуть на другий поверх, затикаючи маленьким дітям вуха, а серце тим часом вже в п'ятах... Це вже не я, там, під сходами, зі своїми дітьми. Це вже вони. І під сходами, й у підвалах.

Загоряються лікарні і школи. Дитсадочки і торгівельні центри. Хтось кричить: "что праісхо-о-одіт???!!! Зачєм ви єто бамбітє, єто же роддом?!!!"

Але з-за штурвала бомбардувальника його ніхто не чує. Звичайно. Я це знаю, коли чула інтерв'ю з російським пілотом, якого взяли в полон, і він казав, що скинув того вечора дев'ять бомб на моє місто. Дев'ять. І нічого не чув. Ось і ці нічого не бачать, бо в них на карті "воєнная мішень", і "нєєб...т".

Цвинтарі, ще вчора спокійні, безлюдні - перевертаються догори дном. Міни пробивають кілька метрів землі та вивертають назовні і пушкіних, і кобзонів. І генералів, і артистів. Діти кричать, жінки виють, чоловіки матеряться - все як вони звикли. Але тепер причина для цього дуже для них дивна. Здається, вона називається "бумеранг".

Дивний сон.

Дуже дивний.

Чого б це?..

Прокинулась, за вікном дощ. Але день почався. До бою, друзі...