"Личинкові люди" - Андрій Данилюк

"Личинкові люди" - Андрій Данилюк

Колись давно, в школі вчителька з історії сказала мені, шо переважна кількість людей - дурне бидло, яким так легко маніпулювати тим, хто має на одну клепку більше. Я не повірив, бо ще недавно носив піонерський галстук і свято вірив в мудрість народу. Так писали в підручниках та казали по телеящику.

Років через десять я вперше ознайомився з суфійською літературою, в якій розповідалось про добро, любов, пошук бога та самовдосконалення... а ще про те, що 90% людей - тупа бидломаса, або стадо "незрячих". Я не зміг це приняти відразу, бо лише 10 років до цього зняв піонерський галстук, а в художніх книжках, авторів різних національностей, більшість завжди виставлялась носієм мудрості. Навіть в закордоних фільмах голота була нещасною лише тому, бо їм не щастило з правителями. Не треба було вчитись, самовдосконалюватись, ризикувати та терпіти муки творчості - треба було просто дочекатись Зорро.

Потім я ознайомився ще з десятком різних філософських, містичних, теологочічних течій, шкіл, які не розповіли мені нічого нового. Це була та сама суфійська концепція, тільки подана через різні призми різних культур. Самими толерантними єпітетами, якими "нагороджували" в них мудрий нарід - м'ясна маса. Самим шляхетним виявився один американський професор, обковтавшись ЛСД, він придумав більш-менш пристойний термін - "личинкові люди" (лічіночниє - російською), або люди, що знаходяться на нижчому щаблі еволюційного розвитку. Вчені, що важали весь люд вінцем еволюції, не пробачили такого зухвальства колезі і зробили все, щоб той сів в тюряжку на 18 років.

І навіть тоді, коли набравшись певного досвіду, коли я більше не міг дивитися телевізор, концерти 95 кварталу, читати книжки, інформація яких не утворювала нових нейроних зв'язків у моєму мозку, бухати, підтримувати відносини з більшістю з свого оточення, - я не міг прийняти цю концепцію остаточно... аж поки не побачив в неті балалайський передвиборчий білборд з текстом: "большинство ошибаться нє может - голосуй за путіна." А потім були наші президентські вибори... А потім після 15-ти років перерви, за час якої працював сам на себе, чорти мене смикнули піти на роботу в держпідприємство та влитися в великий, дружній та мудрий колектив... після двох років роботи, я остаточно зрозумів та приняв вищезгадану концепцію... а ще зрозумів, що соціопатія - ніяке не відхилення."

.