21 лютого цього року я планував подорож у справах Європою, починаючи з Варшави. Придбав 5 квитків, обрав готелі, призначив зустрічі, але, розуміючи ситуацію, відклав поїздку, адже не хотів залишитися під час війни за межами України. Як і багато інших, розумів, що бути війні, але у страшнішому сні не міг уявити того, з чого почнеться. Бомбардування ракетами мирних міст, захоплення атомних електростанцій, знищений Маріуполь, жахливі зґвалтування на Київщині - тільки частина підтвердження всеохоплюючого і абсолютного відчуття нереальності того, що відбувається; впевненості в збоченому характері не тільки російської влади, а і російського народу: народу-ґвалтівника, народу-вбивці, народу-злочинця. Минуло вісім місяців. Щойно закінчився Франкфуртський книжковий ярмарок, у якому взяла участь і українська делегація. Це був перший повноцінний такий захід з 2019 року, у Німечччині зараз жодних ковідних обмежень, крім необхідності в транспорті користуватися масками. Висновки.
1. Ніколи на українському стенді не було такої кількості учасників, такої кількості книжок, такої кількості відвідувачів (як професійних, так і звичайних читачів).
2. Вперше на ярмарку не було росіян. Здається, так і було завжди. Ніхто з наших знайомих видавців та агентів не піднімав в розмовах зі мною першим теми їхньої участі. На офіційних заходах, бенкетах, презентаціях теж не було представників рф. Відомо, що серед учасників без стендів було багато найнятих російськими видавцями скаутів, які намагалися відновити живе спілкування та комунікацію з питань купівлі та продажу авторських прав. Отримав підтвердження, що поза межами виставок такі контакти відбуваються активно і далеко не всі серйозні учасники світового ринку прав зрозуміли, що краще не контактувати з мсклями. Великі гроші диктують, на жаль, свої закони.
3. Світова видавнича спільнота співчуває Україні і розуміє, хто почав і як веде війну. І це - майже все. Весь час доводиться пояснювати багато речей тим, з ким спілкуєшся. По-перше, що ми не «адін народ»; по-друге, що українці вісім років не «домбили Бомбас»; по-третє, що українська пропаганда не створила жахів Бучі, Маріуполя; і ніхто не переслідує за російську мову. Здавалося б, зрозумілі речі, але ні: колосальний інформаційний тиск з боку Росії, іноді примітивний, іноді дуже вишуканий, робить свою справу. Наприклад, на виставці роздавали буклет з електронною адресою нідерландської «агенції», яка для заохочення авторів та журналістів створила рекламний текст на базі бестселера Андрія Куркова, розповсюджуючи перелік немов би працюючих з ними авторів, від Еліф Шафак та Харарі і до …. Дугіна.
4. Захід живе власним життям. Війна далеко. Близько тільки неприємне здорожчання енергоносіїв, дефіцит паперу та великі витрати Європи на підтримку України. Проросійські блогери у великій кількості бомбардують населення країн Європи цими наративами, весь час підіймають питання майбутньої зміни влади у країнах Європи на тих, хто перестане підтримувати Україну, тих, хто буде заощаджувати на воєнних видатках та купувати необмежено російські енергоносії.
5. При цьому також абсолютно очевидно, що переважна більшість людей захоплюється героїзмом українців, готова нести додаткові витрати заради відповіді агресору, але не готова щоденно думати про нас. У них своє життя зі своїми проблемами, які потрібно вирішувати, навіть, якщо вони дрібні і несуттєві. Таке життя...
Красовицький щоденно
