Перша: "чого я ще не зробив?"
Друга: "чого ще не зробили для мене?"
З другою психологією може й легше жити, але дріб'язково.
А з першою ти завжди навантажуєш себе додатковими питаннями. Ну і в постійному діалозі зі своєю совістю. Вона в тебе вимоглива та штовхає тебе робити щось ще. Бо це ж так просто: можеш, здатен, то зроби! Лежиш, відпочиваєш, відвернувся - ти в своєму розумі?!..
В других зсередини не доноситься ані слова. Може, якась простенька "лобода" чи "афіцери, рассіянє", але аж ніяк не голос розуму.
Це прірва. Коли перші намагаються спілкуватися з другими - то внутрішня совість не розуміє "афіцери, рассіянє". Совість першого не розуміє внутрішню тишу другого. Тому я й не вірю в те, що люди змінюються.
Зазвичай людина послідовна як в своїй мудрості, так і в своїй тупості. Навіть якщо вона має бізнес, вийшла на новий рівень і знає різні закони і терміни - вона послідовна в своїй внутрішній тиші. В якій мовчить совість. Навіть якщо вона займає будь яку високу посаду чи має дуже багато грошей та впливу - вона відрізнятиметься від тих, хто живе з питанням "а чого я ще не зробив?"
Яскравий приклад - той же Коломойський. Але не буду про прізвища, мова про всіх нас.
Оточення - це, мабуть, найперша вимога для того, щоб не деградувати. Том ми й гуртуємось навіть тут у "друзі", чи не так?
Тихого вечора вам.