В зоні АТО перебувають лише вояки-контрактники. Тобто люди, які, по-перше, знають, навіщо йдуть в армію, а по-друге – уміють воювати.
Як не дивно, війна – це теж робота. І робити її, в ідеалі, повинні професіонали. Звісно, на початку 2014-го, коли Росія атакувала Крим та Донбас, 200-тисячна українська армія існувала, здебільшого, на папері. Гостро не вистачало техніки, набоїв, пального, навіть таких елементарних речей, як військова форма та каски. І, звісно, людей. Врятували ситуацію, частково, небайдужі громадяни-добровольці, що тисячами йшли до військкоматів та добровольчих батальйонів, а частково – так, мобілізація. Приблизно тоді виник мем, який спочатку розганяла російська пропаганда, а потім повторювали, вже з іронією та сарказмом, українці – про юнаків, яких ніби-то знімають з поїздів до Нацгвардії. Так чи інакше, а перехід від призовної до професійної армії був питанням невідкладним.
Само собою, аби залучити людей на контрактну службу, владі довелося провести неабияку роботу, підвищивши престиж ЗСУ. Від росту грошового забезпечення бійців та, скажімо, нового житла родинам ветеранів – до нової зручної форми та смачного й поживного харчування. І ці зусилля далися взнаки. За статистикою, лише у перші 9 місяців того року 57 тисяч українців уклали контракт із ЗСУ – в середньому, від 5 до 7 тисяч щомісяця. Професія військового стала престижною, та – чого ніколи не було до того – вигідною. А поява великої кількості добре вмотивованих та навчених бійців не могла не вплинути на боєздатність нашої армії. Тобто, армійські реформи стали корисними, з якого боку не дивись. Україна нарощувала м’язи та гострила зуби, аби дати гідну відсіч ворогу. Впевнений, саме тому цього (а також минулого, й позаминулого, й поза-позаминулого…) року росіяни так і не наважилися на масштабне вторгнення до України – бо зіткнення з сучасними ЗСУ неминуче призведе до десятків та сотень тисяч втрат, які не зможе приховати жодна пропаганда.
Ну, а мобілізація 2014-2015 років з її шістьма хвилями лишилась в історії. І сьогодні про неї українцям нагадує, хіба що, людина, яка займає головне крісло на Банковій та чомусь називає себе президентом. Та сама людина, яка свідомо ухилилась, як мінімум, від чотирьох хвиль призову до війська, і, мабуть, дуже цим пишається. А повинна була б не пишатись, а присісти від двох до п’яти – згідно зі статтею 336 Кримінального Кодексу.
