1. "Человек, погруженный в заботы выживания, в целом не эмпатичен. Не надо этих людей ругать. Они просто живут другой жизнью..."
Я навіть "всплакнула". "Вон оно че, Міхалыч". Не треба чекати емпатії від людей, які зайняті власним виживанням. А так як на росії виживає, за поглядом зі сторони, десь відсотків 90 - тому їм просто ніколи думати про зруйновані ними чиїсь оселі. Вони виживають, розумієте? Не заважайте людям виживати.
Але тоді як розцінити українську емпатію за будь якої нагоди? Пам'ятаєте квіти під різними посольствами, коли в якійсь країні стається теракт? Флешмоби на підтримку французів чи ізраїльтян? Особисто я отримую безліч питань в месенджер після кожного обстрілу Харкова "як ти? Жива???" Від людей, які в такому ж становищі, і вони теж мають би бути зайнятими власним виживанням, але ж вони просто не росіяни... То що ж це, як не "особєнності национального мєнталітєта"? Виходить, що й виживаючи, можна підтримувати іншого. Можна ділитися останнім. І коли вже є такий прецедент, то мабуть не варто нікому в цьому світі виправдовувати байдужість. Ні власним виживанням, ні вставанням з колєн.
2. Про тих, хто вийшов перекривати дороги через вимкнення електрики. Я скажу банальну фразу - тут навіть зрозуміло, чиї це єноти. Або електорат регіоналів, або ще декого, бо країна у війні - це країна у війні. Дуже нагадало мені наше життя з 2014 по 2022-й, коли ми святкували і новий рік, і все інше, і фейєрверки запускали, а на краєчку України вже йшла клята війна. Про неї кричиш-кричиш, книги пишеш, якось ідентифікуєш себе, як небайдужого - а тебе висміюють. Більшість її, війну, не бачила. І в мене в голові не вкладалось - як так, така разюча відмінність: у когось вже не було тої електрики. Вже не було води чи опалення, бо газогони чи підстанції перебиті. Вже не було власної оселі. Зараз зустрічаю людей, які тікали від війни двічі - ми в більшості своїй ще тоді не навчилися розуміти війну та втрати, та якісь обмеження через неї.
Дехто не розуміє й сьогодні. Ось ці всі ср...чі - в кого вимкнули, в кого не вимкнули...
3. Пєсков стверджує, що всі наші страждання зі світлом - це наслідки відмови київської влади від переговорів.
Один з німецьких офіцерів колись писав в своїй доповіді щодо здатності радянської армії воювати - ще тоді в Москві було дуже погано з плануванням, стратегією, середньою ланкою командування, ще гірше з рядовим солдатом. Україна в час інтернету показала всьому світові, що московські війська і сьогодні не далеко відійшли від методів другої світової. А вже робити якісь політичні прогнози, базуючись на хибній думці, що ми схожі на росіян і тому саме так як вони і вчинимо - наступна їх помилка. Хоча розумію, кіно ми дуже добре продавали на росію, творча частина нашого суспільства створила в росіян "заблуждєніє", яке зрештою зіграло нам на руку.
Якщо вже робити якісь політичні прогнози - то з Україною так як зазвичай не виходить. Росіяни чекають політичних рішень від України - а її рішення формуються в нашому Генштабі. Американці роблять прогнози, базуючись на політиці та зрозумілих їм чинниках - а ці чинники руйнуються "другим диханням" нашої Армії. Можливо, колись хтось дослідить нескінченний потенціал українців, який не можна просто так спрогнозувати.
Чекати переговорів, скрутивши шию в сторону Банкової? Думати, що у нас там якийсь центр прийняття рішень? Як на росії - єсть путін, єсть росія?
Дивно. Не там і не серед тих шукаєте.
4. Вибачте, вкурвлюють маніпуляції з заголовками змі - то влада призиває українців виїхати на зимовий період в інші країни, то не призиває, а щось радить. То так зрозуміли, то не так зрозуміли. Це як з херсонцями від такої собі Верещук Ірини Андріївни: херсонці, евакуюйтеся!
(Щось заважало пані Верещук і Ко сказати це людям ще в лютому).
Херсонці без світла та інтернета, зі зруйнованою енергосистемою, окуповані росіянами ще з початку року, тільки й думають, що шукають повідомлення від влади та порад, як їм, залишеним напризволяще, бути. Як добре, що українці якось самі вміють. Без заголовків. Голіруч на танки, з українськими прапорами що до окупантів, що до ЗСУ, послідовно та цілеспрямовано.
Колись довелося зустріти справжню амебу:
- мені сказали, що треба так і так...
- хто сказав? Де сказав?
- та, в магазині...
- а сама ти що думаєш?
- так сказали...
- а САМА ти що думаєш?
- так сказали ж...
І сидить, кліпає очима.
Скільки їх таких, в нашій країні, ждунів, які не приймають рішення самостійно?
