Шукаю причин дивної тенденції, яка вже не вражає, а, відверто кажучи, дратує своєю банальністю. Йдеться про періодичні спалахи "миротворчості" серед європейських еліт та політичних кіл, що чергуються з "яструбиною" риторикою, доцільнішою і, звісно, раціональнішою у стосунках з Путіним і Росією.
Ось і днями повідомили, що Євросоюз та НАТО мають намір оприлюднити спільну заяву із закликом до московського диктатора "вивести війська з України". Наголошують, що цей документ є важливим, що над ним працювали упродовж тривалого часу (чи не з 24 лютого?!), але, бачте, криза на Кіпрі (!) відвертала увагу авторів і підписантів.
Безумовно, чвари між турками та греками на крихітному острові – важливі. Як і періодичні сварки довкола Косова. Та, даруйте, невже потрібен особливий бінокль, аби "відчути різницю" між повномасштабною війною у центрі континенту, між бандитським і садистським винищенням найбільшої країни Європи, та дрібними ексцесами на європейських околицях?
З'являються певні підозри, що для того, аби навернути брюссельських чиновників до реальності, потрібен якийсь особливий імпульс, як кажуть українці, добрий "підсрачник", на кшталт чергової хімічної атаки у Солсбері чи кризи біля Сувалкського коридору. А ще, — хай це звучить цинічно, — невже європейські чиновники настільки змирилися, "звикли" до війни, — що не надто квапляться. Російська агресія, мовляв, надовго, тож чи є різниця у тому, коли ми сервільно попросимо Путіна виконати основоположний принцип пост'ялтинського світу – недоторканість кордонів на континенті? Днем раніше, днем пізніше…
Схоже, що в Європі маятник настроїв щодо українсько-російської війни досі не віднайшов рівноваги, консенсусу і чіткої позиції, яка, — я переконаний, — рано чи пізно, — але таки визріє і стане "імперативним мандатом" у стосунках з РФ
Попри таку "вайлуватість" бюрократії, смію нагадати, що кожен день війни з Росією забирає українські життя, ламає людські долі, стирає з мапи цілі міста на українському Сході. Їх не компенсуєш жодними майбутніми контрибуціями та репараціями, не "замажеш" прихильним ставленням до українських вигнанців (а їх, за приблизними підрахунками, вже майже 7 мільйонів), не воскресиш "планами Маршалла" чи актуальною фінансовою допомогою для "підтримки українських штанів".
Схоже, що в Європі маятник настроїв щодо українсько-російської війни досі не віднайшов рівноваги, консенсусу і чіткої позиції, яка, — я переконаний, — рано чи пізно, — але таки визріє і стане "імперативним мандатом" у стосунках з РФ.
Я сподіваюся, що початком цього процесу стане позитивне голосування у Конгресі США проєкту резолюції про вигнання Росії з Радбезу ООН. Довкола цієї проблеми (що, у принципі, з погляду реалізації не вартує й виїденого яйця) ламають списи, організовують дебати, правничі діагностики тощо. Але факт залишається фактом: Росія як держава, як суб'єкт міжнародного права (якщо таке, звісно, ще працює) є самозванцем у цій інституції міжнародної спільноти. Схоже до того, як у давні часи Російська патріархія набула такого статусу через хабар Константинополю, так і РФ здобула мандат фальшуванням, маніпуляціями й, не виключено, корупцією. Тепер час виправляти цю "прикру помилку", а точніше – злочин, скоєний у Нью-Йорку Москвою та її "подєльніками".
Обережне повідомлення з Вашингтона про те, що Білий дім розглядає можливість постачання Україні ракетних комплексів Patriot, а також далекобійніших засобів ураження, спрацювало вчасно. Бо Путін ото взявся знову за свою "ракетну програму", продемонструвавши, як монтують під Козельськом суперзброю "Ярс"
Важливо, що авторами проєкту резолюції, яка запропонована на розгляд Конгресу США, є представники обидвох партій. "Росія неодноразово, свідомо й зухвало порушувала Хартію ООН. Тож сьогодні Джо Вілсон (сенатор-демократ. – Авт.) і я внесли двопартійну резолюцію із закликом усунути Росію з Ради безпеки ООН", - заявив один з ініціаторів документа, сенатор від республіканців Стів Коен.
Але Путіна важко злякати тільки "паперовою війною". Носій комплексу "ображеного та нелюбого гопника", він завжди робив ставку на силу. В Україні він "обламався", і тепер гарячково шукає виходу з пастки. Тому обережне повідомлення з Вашингтона про те, що Білий дім розглядає можливість постачання Україні ракетних комплексів Patriot, а також далекобійніших засобів ураження, спрацювало вчасно. Бо Путін ото взявся знову за свою "ракетну програму", продемонструвавши, як монтують під Козельськом суперзброю "Ярс".
Певна річ, йдеться про жести залякування з обидвох сторін. Йдеться про черговий злет планки ставок у цій вже, без сумніву, світовій війні. Але, попри брязкання смертоносним залізяччям, важливішою, як на мене, все-таки є однозначна налаштованість учасників антипутінської коаліції на канселінг Росії як держави, як світового гравця, що пнеться, даруйте, ходити проти вітру історії.
Автор "Кінця історії" Френсіс Фукуяма днями передбачив звільнення Криму вже наступного року. Вчорашній мрійник, який констатував, що у світі нарешті перемогла "ліберальна демократія", яка зробить людське життя сірим від рутини та спокою, визнав, що ні. Історія просто перегорнула сторінку, і ретельно вибудувані світоглядні конструкції враз полетіли у смітник. Йдеться про початок. Цього разу без Росії.
