Якби я був відомим режисером, я б обов’язково зняв фільм з історії ОУН.
Але не про Степана Бандеру — для цієї відповідальної роботи є багато талановитих достойників.
Я зняв би справжній трилер, де головними дієвими особами були б два інших відомих, але з певних причин не дуже популярних персонажі.
Один з них — Ріхард Ярий, або Рікі, який тривалий час був фактично другою людиною в ОУН Коновальця.
Він був цікавезною особистістю — талановитим організатором, фінансистом партії, який безпосередньо контактував з Абвером Канаріса і отримував кошти від Вермахту.
Якщо більшість оунівців бідували й змушені були жити на 5 доларів на місяць, то Рікі якимось чином зміг придбати собі дві вілли, пиячив по дорогих ресторанах, а його дружина носила діамантові прикраси.
Однопартійці його не дуже любили, але широкі контакти з сильними світу цього змушували націоналістів миритися з Ріхардом.
Крім співробітництва з Абвером Рікі, як пише ряд дослідників його біографі,ї мав контакти з британською й польською розвідками, тобто був, як мінімум потрійним агентом.
Інкримінують йому й зв’язки з НКВС. В усякому разі вважається, що його дружина-єврейка була агенткою Комінтерну.
Ярий все більше й більше забирав на себе владу в ОУН, замахнувшись на роль наступника Коновальця. Але заможне життя його скінчилося, коли один з найбільш наближених до Коновальця партійців — емісар, який представляв нелегальну мережу ОУН у Східній Україні, доніс Полковникові, що група очільників ОУН прагне скинути його з посади провідника і призначити на це місце саме Ярого.
Незадовго до своєї смерті Коновалець наказав провести комплексну фінансову перевірку коштів, які надходили оунівцям з Абверу і за які відповідав Рікі. Перевірка, начебто виявила факти масового розкрадання цих грошей.
Паралельно служба безпеки ОУН дізналася про дивні речі в біографії одного з провідних діячів організації українських націоналістів. Виявилося, що ім’я й прізвище, походження і багато фактів із звитяжної біографії Ярого є суцільною вигадкою. І щодо того, ким він був насправді, досі точаться запеклі дискусії.
Однак у той момент, коли хмари над головою Ріхарда Ярого згустилися остаточно, Коновальця було вбито, і його соратникам вже було не до перевірок - треба було вирішувати, хто стане наступником вождя.
Зрозумівши, що тут йому вже нічого не світить, Рікі відійшов на заздалегідь підготовлені позиції — переметнувся до групи молодих націоналістів, очолюваної крайовим провідником ОУН на українських теренах Польщі - Бандерою.
Серед спогадів оунівців можна знайти згадки про те, що саме Ярий свого часу й знайшов Степана Бандеру, виділивши серед слухачів своїх лекцій з нелегальної діяльності. Просував його кар’єру в партії і далі. Тож Степан Андрійович дослухався до свого колишнього вчителя. Пишуть, що саме зусиллями Ярого ОУН(Б) широко взяла на озброєння методи політичного терору. І саме з подачі Рікі було організовано вбивство Перацького — міністра внутрішніх справ Польщі.
Сама по собі ця акція містить чимало нерозгаданих загадок. Дивна її організація, незрозуміла мета, нелогічні дії кілера — але це тема іншого трилера. Мене ж зацікавила одна гіпотеза.
Ярий, як пише ряд його біографів (ті, розвідки яких я зміг прочитати), був пов’язаний з німецькою, британською й польською розвідками. І жодній з цих розвідок вбивство Перацького не було вигідним. Гітлер тоді вважав Польщу своєю союзницею, Британія була історичним партнером, ну а про Польщу все зрозуміло.
Єдиний хто був зацікавлений в теракті — Сталін, Польща для нього тоді була ворогом номер один, і терор проти українського населення, а отже й його спротив були конче необхідними. Це ще один аргумент на користь того, що Ярий був агентом радянської розвідки.
Саме йому ряд дослідників приписують розкол у лавах ОУН і війну між бандерівцями й мельниківцями, в результаті якої у взаємопоборюванні було вбито близько 600 націоналістів.
Доля Ярого й далі була доволі дивною. У 1941 році, після нападу Німеччини на СРСР він раптово охолов до політичної діяльності й усамітнився на своїй віллі в Альпах, де досидів до кінця війни. Потім у кілька років перебував на території окупованій совітами, його навіть допитували, але не затримали. Дехто з оунівців розповів у спогадах, що Ярий був своєю людиною в радянській комендатурі і навіть замовив слівце за своїх колишніх однопартійців, коли їх затримували енкаведисти.
Наприкінці життя він розводив коней і помер в 1969 році.
А тепер повернімося трохи назад і з’ясуємо, хто ж таки настучав Коновальцю на Ярого?
Це - другий персонаж шпигунського трилера. Такий собі Павлусь Валюх. Той самий, що, як він сам написав у спогадах, розчулив Коновальця тим, що підняв грудку землі з могили Петлюри і, зав’язавши її у носову хустинку, сказав, що повезе на рідну Україну. І той самий, що потім пригостив Полковника цукерками в коробці з українським орнаментом.
У майбутньому фільмі можна довго й з подробицями описувати, як ретельно готувалося проникнення Судоплатова (а це був саме він) в лави ОУН. Про те, як заслали спочатку агента-посередника, такого собі Хом’яка. Як Валюх грав роль задуреного більшовицькою пропагандою простакуватого хлопця, який під впливом полум’яних промов Провідника на очах в останнього виріс у сміливого бійця-націоналіста...
Але є тут одна неув’язка... Якщо і Павлусь і Ріко обидва були радянськими агентами, то навіщо перший настучав Коновальцю на другого, елементарно спаливши соратника?? І навіщо тоді було засилати в ОУН Хом’яка, якщо там був уже Ярий?
Ось де є розвернутися фантазії вправного сценариста!
Може, справа в тому, що Ярий не хотів бруднити руки вбивством, і Кремлю довелося посилати більш нерозбірливого кілера? Чи не довіряли Рікі, який працював на кілька розвідок?
Відповідь може бути ще цікавішою. Колись у книзі Віктора Суворова я прочитав по війну, яка безперервно точилася між двома розвідками в Радянському Союзі — політичною розвідкою НКВД-КГБ і військовою розвідкою генерального штабу Червоної армії (те саме, що відбувалося між Абвером і СД в Німеччині).
Цілком можливо, що Ярий, як агент військової розвідки мав завдання грати в шпигунську гру з Абвером, а Судоплатов виконував політичне вбивство за завданням НКВД, і скористався можливістю ще й скомпрометувати свого конкурента...
Звичайно, я не історик. Справжні історики скажуть, що все було зовсім не так, і нічого з того, про що я написав не доведено. Але ж ми говоримо про сценарій трилера.
Фільм цей, звичайно буде не дуже героїчний. Але повчальний. Бо розкаже про те, як легко ворогові посіяти чвари між українцями, про те, що національний орнамент на коробці цукерок зовсім не свідчить про патріотизм людини, яка їх дарує, а зовсім навпаки.
Врешті це може бути фільм про те, що в світі, як і в історії України НЕ ВСЕ ТАК ОДНОЗНАЧНО.
А ще він матиме велику глядацьку аудиторію, бо в ньому буде багато загадок і запитань без відповіді. Багато шпигунства і конспірології. І разом з тим, це буде фільм про нашу історію.
Ах, яких акторів можна буде залучити до головних ролей! Які діалоги прописати! Який розгорнути екшен!
Навряд чи його можна зняти сьогодні, доки триває війна. Але й після війни, боюся, ніхто за нього не візьметься — надто вже сюжет не вкладається в національний історичний міф.
Хіба що Спілберг в Голівуді ризикне...
