Відомий болгарський письменник Георгі Господинов, автор гучного фантастичного роману «Притулок часу», присвяченого ностальгії за «щасливим минулим», упевнений, що й війна Путіна проти України – це війна за минуле, продиктована пошуком тієї самої «щасливої точки». У книзі Господинова європейські країни проводять референдуми про минуле, і кожна замикається у своїй ілюзії щастя. «На одній із зустрічей з читачами після виходу мого роману чотири року тому, – розповідав Господинов на дебатах про Європу у Софії, – мене запитали, що обрала би Росія? Тоді я не був певен, я думав: може, час перебудови? Справжня відповідь була дана 24 лютого 2022 року. На цьому невидимому референдумі Росія обрала роки Другої світової війни».
Я би навіть сказав, не роки Другої світової війни, а роки після Другої світової війни, 1945–1953. Радянський Союз насолоджується результатами перемоги. Ніхто й не згадує про репресії більшовизму, про Голодомор та ГУЛАГ. Керівництво Радянського Союзу цілком легально – вперше за всі десятиліття комуністичного правління – називає свою країну Росією. Сталін піднімає тости за російський народ. Так само – Росією – називають Радянський Союз на Заході та й в усьому світі. При цьому мільйони людей захоплюються Росією та Сталіним і вважають росіян головними переможцями нацизму. Союзники з антигітлерівської коаліції погоджуються з довоєнними територіальними придбаннями Сталіна – тими самими придбаннями, які він зробив у союзі з Гітлером, а про сам союз не згадують зовсім. "Сталін і Мао слухають нас": вплив СРСР остаточно поширюється на Китай і просувається далі, на Корейський півострів. У нічній тиші свого кабінету Сталін замислюється про завершення Голокосту шляхом винищення радянських євреїв та про ядерну війну із Заходом. І тут вождь вмирає і починається деградація прекрасної імперії, мирне співіснування із Заходом, кінець ГУЛАГу, партійний контроль над чекістами – а там і до перебудови вже недалеко. І – привіт, найбільша геополітична катастрофа XX століття!
Путін хоче відкотити історію до 40-х років і взяти реванш, повернутися навіть не до справжнього, а до пропагандистського минулого, до минулого зі сторінок газети «Правда». Болгарський письменник резонно зауважує, що у Росії ніколи не було такої роботи з власним минулим, яка відбулася у Німеччині. Десталінізація – так, але при збереженні міфу щодо «позитивних досягнень» вовкулаки. При цьому у СРСР і Росії завжди намагаються забути про союз Гітлера та Сталіна, саме для цього й підмінили Другу світову війну Великою вітчизняною.
Процес відродження вигаданого минулого завжди призводить до війни. Але для того, щоб інші погодилися жити у цьому вигаданому минулому, необхідно змусити їх силою прийняти нову «нормальність», викривлену та криваву. «Путін хоче не виграти цю війну, а зробити її хронічною, змусити всіх нас жити у цьому режимі. Зруйнувати повсякденне життя, буквально знищити український народ», – каже Георгі Господинов.
То що робити, як не потрапити у притулок російського часу? По-перше, зрозуміти, що війна Росії з Україною – це війна аж ніяк не лише за територію та за цінності. Це не тільки війна народів. Це саме війна минулого із майбутнім. Росіяни, які прийшли до нас і які живуть у себе вдома – ходячі мерці і будуть трупами доти, доки не зможуть переоцінити власне минуле, ганебне, криваве та мерзенне.
По-друге, необхідно зрозуміти, що майбутнє – і навіть сьогодення – не може домовитися з минулим. Від минулого можна лише відбитися та відгородитися. Тому головне питання цієї війни – питання безпеки нашої країни та всіх країн, які не хочуть опинитися у притулку російського часу.
І, по-третє, необхідно побачити, яку все ж таки гігантську, хай навіть і не дуже помітну роботу нам вдалося зробити за останні роки. Адже ми були в одному притулку з росіянами – і змогли вибратися на біле світло і побачити сонце, а вони досі риють нори в темряві цвинтаря. І навіть коли їхні ракети змушують нас спускатися до бомбосховищ, ми залишаємося у сьогоденні, а вони у минулому, на відстані десятиліть та століть. І спускаються дедалі нижче в морок і твань цієї національної вигрібної ями.
