Рішення польського уряду про призупинення імпорту сільськогосподарської продукції з України виявилося справжнім пострілом зі стартового пістолета для інших країн Центральної Європи, що поспішили скористатися ініціативою Варшави. Це ще раз нагадало про необхідність розділяти реальну політику та пафосні гасла.
У Києві звикли дорікати країнам «старої Європи», які не виявляють справжнього співчуття до України, хочуть домовитися з Росією, гальмують європейську та євроатлантичну інтеграцію нашої країни. І як приклад для наслідування наводять рішення країн Центральної Європи, які захищають українську позицію та попереджали про російську небезпеку ще тоді, коли у Берліні та Парижі (як, втім, і у Києві) не хотіли її помічати. Все це чудово. Але як тоді вийшло, що Польща, яка позиціонує себе як лідер підтримки України, відразу стала лідером для країн, які намагаються поставити бар’єри на шляху української сільськогосподарської продукції у нечесній конкуренції — навіть якщо для цього доводиться йти на порушення європейського законодавства та угод із самою Україною.
Нам пропонують зрозуміти інтереси Польщі, як і будь-якої іншої країни, що зараз приймає рішення, здатні стати черговим – і нищівним ударом – по тому, що ще залишилося від української економіки. Я розумію ці інтереси. Польський уряд боїться, що правляча партія «Право та справедливість» може втратити підтримку польських селян, без якої вона програє вибори. Словацький уряд теж готується до виборів і не хоче створювати додаткових шансів для своїх опонентів, серед яких очевидні євроскептики та шанувальники Путіна. Угорський уряд просто не може не скористатися такою можливістю. Болгарський уряд, який також розглядає питання про зупинення постачання сільгосппродукції — службовий кабінет, близький до президента країни. А президент, як відомо, є великим «прихильником миру». І цьому уряду теж треба не прогаяти можливості, поки не з’явилася нова проєвропейська та проукраїнська коаліція. Усе це зрозуміло. Але все це не має жодного стосунку до майбутнього.
Державний діяч тим і відрізняється від популіста, що інтереси держави для нього на першому місці, а інтереси власного перебування у владі — на другому
Зрозуміло, що українцям, які не можуть дозволити собі розкоші сказати польським лідерам те, що вони думають про їхнє рішення, доведеться просто змиритися. Зрозуміло, що крах українського сільського господарства не повинен турбувати наших сусідів у Центральній Європі. Зрозуміло, що відновлюватимуть українську економіку – коли настане час – будуть за американські, німецькі та французькі гроші, а не за польські або словацькі – Польщі чи Словаччині ще й доплачуватимуть за участь.
Але моральна сторона проблеми все одно залишиться. Розуміння того, що перша ж економічна та політична проблема дозволяє плюнути на українські інтереси навіть тоді, коли Україна ще у війні та невизначеності – що ж буде тоді, коли війна завершиться? – залишиться. Розуміння того, що для наших сусідів європейська солідарність має значення лише тоді, коли вона не заважає перемогти на виборах, також залишиться. І що тоді завадить Україні діяти стосовно Польщі так, як Польща діє стосовно України? Виступати з чудовими промовами та приймати рішення, які призведуть до краху польських фермерів, наприклад?
Політика – це не мистецтво можливого. Коли є можливість, політиком стане будь-який дурень, ми це добре знаємо. Політика – це мистецтво неможливого
Немає жодних сумнівів, що ситуація із поставками та транзитом української сільгосппродукції виявилася кризовою – але не з української вини. Немає жодних сумнівів, що рішення опустити шлагбаум перед українським фермером для того, щоб врятувати польського – найгірше з можливих рішень. Тому що воно не допоможе польському агросектору, але вдарить по українському. І це у ситуації, коли проблеми українського сільського господарства навіть порівнювати не можна із проблемами польського – треба чесно це визнати.
І ще визнати, що у ситуації, яка склалася у нашій частині Європи, ми можемо або разом врятуватися, або разом загинути. І якщо платою за порятунок буде перехід в опозицію Ярослава Качинського та Матеуша Моравецького, то насправді це не така вже й велика плата за безпеку Польщі, за безпеку України та за безпеку Європи.
