Тоді 31 травня 1223 року збройні сили Києва і союзних половців зіткнулися на Азовському узбережжі з об'єднаними силами багатоплемінної орди зі Сходу під керівництвом монголів.
Це відбулося майже на тому ж місці, де бойові дії проходять сьогодні.
Ця подія показує нам циклічність історії і наших проблем.
Сьогодні ми маємо точно таку саму проблему, яку Київ мав 800 років тому.
Ця проблема - регулярна самозбірка диких племен на Схід від наших кордонів у чергову багатоплемінну агресивну орду.
Ця орда може програвати Європі, як у 1-у світову війну, може змінювати назву, ім'я хана, панівну ідеологію і навіть столицю, але за своєю суттю вона завжди залишається багатоплемінною ордою низького рівня розвитку з головною військово-політичною ідеєю - захоплення чужого.
800 років тому це був багатоплемінний союз під проводом монголів. Сьогодні це багатоплемінний союз під проводом московитів. До монголів це був половецький союз. А до половецького союзу аварський, гунський і багато інших.
Найсучасніші дані археології України взагалі показують, що ще на початку 7 ст. до н.е. місцеве населення раптом починає будувати велетенські оборонні укріплення направлені на відсіч загрозі зі сходу і півдня. Це Західне укріплення Більського городища, Мотронинське городище, Трахтемирівське городище і тд. Ці оборонні рубежі, як вважається, будувалися для відсічі вторгненню в Причорноморський степ силам скіфів.
Очевидно це оборонне будівництво на початку 7 ст. до н.е. дало результат: через декілька десятків років захисники будують нове - Східне укріплення Більського городища, а ще через декілька десятків років оборонці об'єднують Західне і Східне городища велетенським валом утворивши Велике укріплення Більського городища.
Пізніше у описі Геродота про події вже за 514 рік про вторгнення на територію України перської армії Дарія І ми бачимо: будини і гелони зуміли встояти і прислали своїх царів на допомогу скіфам.
"Зібралися ж царі таврів і агатірсів, і неврів, і андрофагів, і меланхленів, і гелонів, і будинів, і савроматів."
"Дві інші частини населення царства — друга, велика, якою керував Іданфірс, і третя, над якою царював Таксакіс, злилися воєдино і до них приєдналися гелони і будини."
Тобто ми бачимо, що місцеве населення - будини і гелони - у 514 році мають власних царів. Ставка на збройний спротив сходу спрацювала, автохтони зупинили навалу грізних скіфів, оборонне будівництво дало свій результат у вигляді можливості зберегти незалежність і утворювати добровільні військові союзи з сусідами, очевидно диктувати їм власну волю і в кінцевому рахунку асимілювати більш войовничих кочовиків розвинутішими осілими хліборобами.
Таким чином військове командування автохтонного населення України не тільки 800 років тому, а ще в 7 ст. до н.е. зіткнулося з тими самими проблемами, що Україна - сьогодні. Зробивши ставку на збройний спротив наші предки відстояли власну незалежність.
Але із цього слідує інший і більш важливий висновок:
Військове командування українства впродовж останніх 3000 років знову і знову стикається з однією і тією ж проблемою. Кожні сто-двісті-триста років на Схід від наших кордонів зароджується сила, яка об'єднує навколо себе кочові племена різного рівня розвитку і робить кидок на Захід "до останнього моря". Цей сценарій повторюється знову і знову.
ФАКТИЧНО МИ ПЕРЕБУВАЄМО В ОДНІЙ БЕЗПЕРЕРВНІЙ 3000-РІЧНІЙ ВІЙНІ.
Європа у нашому тилу впродовж своєї історії стикається з вторгненнями зі Сходу зрідка і епізодично (битва на Каталунських полях, вторгнення корпусу Суворова в Альпах, Берлінська наступальна операція). Ми ж живемо під цими вторгненнями завжди.
Зараз часто звучить питання: що вважати нашою перемогою?
От саме припинення цього сценарію і буде нашою перемогою.
Тільки руйнування самого сценарію, за яким дикі племена Великого степу вчергове об'єднуються у новий військово-політичний союз і виступають на Захід, ЦЕ І Є ДОВГОТРИВАЛА ПЕРЕМОГА УКРАЇНИ.
На схід від наших кордонів має бути побудований новий простір - багато цивілізованих, демократичних, стійких держав, які розвиватимуть власні національні проекти, а не проект спільної агресивної імперії.
Замість форпосту Європи ми маємо стати тилом Європи.
А знищення Путіна, заборона ідеології "рашизму", знищення Москви, позбавлення її ресурсів, громадянська(і) війна(и) на пост-російському просторі, незалежність національних республік і нові міста-держави замість колишньої "росії" це шлях до перемоги.
Для цього ми маємо не тільки знищити Москву як політичний центр чергової Орди. Ми маємо не допустити відродження/перенесення центру Орди на нове місце. Ми маємо змусити племена на схід від наших кордонів провести культурну революцію. Ми маємо наочно продемонструвати їм безперспективність і шкідливість для них їхніх диких ідей. Вони мають прийняти норми моралі і цивілізаційні рамки цивілізованих суспільств. Вони мають перейти до осілого способу життя і втриматися у ньому назавжди.
Це - кінцева мета.
Ось цього і має досягнути світ об'єднаними силами цивілізації.
