"Дєвушкіуймітєвашумать" - Віктор Бобиренко

Так кричала героїня Людмили Гурченко у знаменитому савєцкаму фільмі “Любофь і голубі”.

Мені сьогодні дуже хотілося так крикнути міністру внутрішніх справ Ігор Клименко , керівнику Поліція Сумської області Петру Токарю, Антон Геращенко та всім рукойводітєлям упоротих сумських поліцейських.

Сьогодні сумські поліцейські показали свою негідність.

Колись, коли починалася реформа — я її сприймав позитивно. Особливо патрульну поліцію. Туди стали набирати дівчат. Красива форма.

Але виявилося, що наче зовні поліцейські. А придивишся — мєнти.

Усі узагальнення неправдиві. Так вчу студентів.

Тому вірю, що є класні поліцейські. Але є мєнти.

Ситуація.

Суми. Біля готелю Рейкарц. Я супроводжую пораненого воїна ЗСУ. Викликав таксі. У Данила травмована спина, сидіти не може. Лягає на заднє сидіння.

І тут до таксиста підходить одночасно аж ЧЕТВЕРО патрульних.

Ну чому четверо? Вже усіх злодєєв половили?

І починають таксиста діставати. Що тут паркуватися не можна. Ось, типу, знак.

Причому раніше було можна.

Готель же. Я сам часто тут на авто зустрічав чи підвозив колег, які у відрядженні.

Таке відчуття, що вчора почепили знак і тепер ловлять тих, хто не помвітив.

Тобто: 4 патрульних сидять у засаді і ловлять тих, хто паркується. Бо порушники ж.

Наче все по закону.

Але вибішує: ви ж “добрі люди” самі знак причепили.

Знаючи, що тут будуть паркуватися. Бо тут готель і ресторан, і кафешка. І аптека поруч. І лікарня по зору (з якої ми й викликали таксі).

Що я думаю? Я думаю, що патрульні замість того, щоб займатися злочинами — запймаються хернею.

І хочуть штрафувати необачних.

ВЧОТИРЬОХ. І мабуть же з погодження начальства.

І це тоді, коли в країні війна і на фронті не вистачає бійців.

Бо ось мій боєць не на фронті, поранений.

А замінити ніким. А тут двоє здорованів, яким би БТР з весіннього чорнозему витягнути після дощу — на раз.

Ну ще й двоє дівчат. Ну от залиште їх тут, а мєнтів на передок, у Вугледар. На заміну Данилкові.

Але нєт. Вони тут дєломзаняти (у цьому місці ржать).

Так ось.

Підходять. Щось їм привиділося. Данила лежить на задньому сидінні. Ці помічають.

Я зразу ж кажу:

- офіцер, це поранений бієць, він не може сидіти (а Даня не у формі, а в спортивному. Бо з больнички).

І тут мєнт взриває мій мозок:

- а пакажи рану!!!!!!!!!!!

Я вихоплююся з машини:

- ви при пам’яті? Як ви відноситеся до воїна? - мене аж затрясло. От уявіть ситуацію. А якщо комусь осколок прилітає не в спину, а нижче спини?

Тепер перд такими патрульними на вулиці в центрі міста оголятися? А якщо поранена жінка?

І от зразу усім керівникам нацполіції — ви там своїх офіцерів інструктуєте?

Щоб вони хоча б здавалися адекватними?

Я їм зразу ж заявив, що я блогер і напишу про це у ФБ. І прошу, щоб старший назвався. Вони дають задню і просто просять показати військовий квиток.

Даня показує. І головний йому:

- ну добре, їдьте. А то тут ваш друг розбігався.

Я наполягяю, щоб він назвався.

Він називає себе — старший лейтенант Якубін Максим Олексійович.

Ксіву не показав, до речі. Хоча здається — мав би. Я просто не експерт в цих питаннях.

Я йду сідати в машину і навздогін мені цей старлей каже Дані:

- мені ваш друг дуже схожий на афериста.

Ай маладца. А мені такі поліцейські схожі на вишедших с акруженія в черкаському котлі.

Куди вони всі дружно свиснули із Сум 24 лютого. А я, наприклад, свідомо залишився зі свої містом. Так я канєшно таким на афериста схожий.

А мені такі поліцейські схожі на тих, хто не поважає поранених. І просто громадян.

Займається не ловлею злодіїв, а просто хрін знає чим.

І це толерується їх начальством.

Після війни треба буде реформувати поліцію знову.

Бо так ми до Європи не доїдемо.

У те що їх накажуть - не вірю.

А попереду ще роки тяжкої війни.