Найбільша річка в цій частині суші, що змією протікає з Білгородської області до Харківської, далі на Донбас, у цьому місці здається оманливо доброзичливою. Але десь уже поховала під своїми водами десятки та сотні непроханих гостей. Ті, мабуть, гниють під товщею води, їх з'їдають риби, їх несе течією - і можна було б подумати, що річка - повія, і вашим, і нашим. Адже в Білгороді пускає в себе всяку погань, і напуває її, цю погань. І зрошує її, погані, поля. І дозволяє їй, погані, бавитись із собою. Але ж ні - скоріше диверсантка, раз ховає погань на своєму дні, холод якого так жваво можна відчути ногами в ці хвилини.
Запах соснового лісу та випалені касетними снарядами площі колишньої туристичної бази створюють ілюзію задзеркалля, де природа та війна намагаються порозумітися один з одним. Дивна розмова:
- Я тебе знищу.
- А я на зло тобі проросту і засиплю тебе хвоєю.
- Знищу ще раз.
- Марно... Я непереможна...
Як чоловік і жінка, що сплітаються у клубку вбивчого сексу, який ранить, завдає біль, але ніяк не закінчиться. Ніхто з них не здатний поступитися, але переможець таки вже відомий...
У небі пропливають похмурі хмари, ховаючи сонце, натякаючи на швидкий дощ. Промені слабшають, зникають, але ще ковзають по широких плечах, цілуючи їх і пестячи, ніби намагаючись згладити провину річки-повії, яка і вашим, і нашим, але все-таки диверсантка...
... До бою, до зброї, як і всі майже десять останніх років, але ж зараз, в ці рідкі хвилини оманливої тиші, можна просто зануритись з головою у воду. Як у вену з кров'ю, що несеться прямо до Дону, очіщуючи собою українські простори. І нехай війна з природою шепочуться далі, - переможець вже визначений...
P.S. Присвячую ділянці фронту Куп'янськ-Сватове.
