Душежабство — це ментальна українська хвороба.
Воно звичайно, притаманне усім людям на планеті.
Якщо душить жаба — це хана.
Але мусимо визнати: душежабство у всі віки стимулювало розвиток людства.
Бо душить жаба у давні віки дружину монгола. Бо, бачте, у сусідньому кочів’ї у жінок є шовкові сорочки з Китаю і солодке просяне печиво, і чай. А ми тут, Темучжине, п’ємо кумис і ходимо в якихось соболиних шубах.
І Темучжину стає соромно перед коханою, він сідає на коня, збиває орду, і йде бити чжурчженів і відбирати у них шовк, солодощі. Ну, заодно і молодих дівчат. Ну і коней.
Дуже спрощено, але зрозуміло. Душежабство творить прогрес.
І змінює політику.
І ось у цьому місці — папашці Володимира Олександровича дають пожиттєву стипендію.
Майже 8 тисяч гривень. Ну, наче і не багато. Може і заслужено навіть, сперечатися не буду.
Але тут же всі згадають, що Зеленський — доларовий мільйонер.
А такі його доброзичливці як я — тут же скажуть, що Володимир Олександрович якось забувся купити хоч один дрон в ЗСУ.
А має принаймні один підвтерджений переказ (41 мільйон баксів, намінутку) на свої офшори з кіпрського відділення Привату, тоді ще належав вчителю і партнеру Зе! - Коломойському.
І при такому багатстві — таке жлобство.
А в українців — душежабство.
І сидить зараз десь сім’я на кухні на Сумщині чи Волині. Снідає. І обговорюють новини. І каже мати пенсіонерка синові:
- я ось отримую мінімальну пенсію, пропрацювавши все життя в колгоспі, полючи ті кляті буряки. А йому крім професорської пенсії — ще й 8 тисяч стипендії, як студенту. Наче у нього немає сина президента з купою кубишок. Та коли ж їм хватить?
- ніколи мамо їм не хватить (піддакує невістка). Та йому і на Лєнку жалко. Ходить в обносках, бідося. Я краще одягаюся. Жадний він, карочє.
Після 100 тисяч таких розмов на кухні — важко буде переобратися Володимиру Олександровичу.
