"Давайте відверто" - Роман Донік

Дивіться, зараз в коменти (особливо в тві, бо там ноунейм норма і в фб стрічка вичищена) приходить багато людей, які за всілякими розумними поясненнями, ховають нарратив - "багнети в землю/воювати нема за кого/все пропало" і таке інше. Більшість або носії російської ідеології (почекуни/агентура/боти/гебня), або інфіковані нею.  Останні приходять з купою питань, навіть іноді системно (як по методичкам по яким їм промили мозок) задають питання які можуть здаватися логічними. За цими коментарями запит на те, щоб їх в чомусь переконали. Щоб їх вмовили. Щоб їм щось таке сказали, щоб їм не було страшно або соромно, або ще щось. Але вони чомусь вважають, що у відповідь на коментар їх обов’язково почнуть вмовляти та переконувати.

Бо, в силу віку та досвіду, я виключаю що вони приходять переконувати мене.

 Так от дивіться в чому проблема - ніхто нікого переконувати не буде. Кожен робить або має зробити свій вибір. Сам.

Я свій зробив в грудні 13 року. Потім на весні 14 року. І потім ще раз підтвердив його в лютому 22. При чому в лютому 22 і з лютого 22, було і є важче за все. Тому що досвід. Тому що знання, тому що 9 рочків за спиною і ефект накопичення.

 Тому що приходиться через розуміння складності ситуації пахати на два-три напрямки ще й виконувати певні задачі на ЛБЗ.

Так от зараз такий час, що всіх хто визначився і зробив свій вибір, цікавлять тільки ті, хто зробив подібний вибір. Ті хто зробив інший вибір, на них просто начхати. Просто до них нема діла. Так, можливо хтось на емоціях або втомі щось в мережах ляпне зле та не приємне, але глобально на тих хто вибрав щось інше, просто похуй. Так похуй що аж соромно.

 Тому якщо ви не визначились, якщо у вас є сумніви, не чекайте що хтось в чомусь вас буде переконувати. Не будуть. Аж поки ви не визначитесь. Якщо це вибір той, що мені близький, я буду витрачати свій внутрішній ресурс. Якщо то вибір інший, та похуй мені. Так же як і тим хто зробив інший вибір, похуй на мене. Ніхто нікого не засуджує насправді. Людей які зробили інший вибір, просто гублять з виду. Просто викреслюють з життя.

 Можливо потім, після перемоги, всіх з'їбнувших будуть кошмарити та якось обмежувати в правах при поверненні. Ну, як би чисто по людськи запит на справедливість. Але не зараз. Зараз похуй. Є чітка лінія. Є біле або чорне. Є одна сторона і є інша. Якщо інша, повз вас просто пройдуть. Не подадуть руки. Не помітять. Просто забудуть. Час такий зараз. Важкий.

Якщо сторона та що близька, тоді допоможуть, підтримають, нададуть допомогу. Але рішення приймає кожен сам.

 Зараз час такий. Історичний, без пафоса. Доленосний. Жорсткий та навіть жорстокий. Важкий. Тому все дуже і дуже просто.

Якщо хочете набути впевненість, підтримку, знання, то питайте як це краще зробити.

Не питайте навіщо це вам і чому ви повинні щось робити. На ці питання ніхто не буде відповідати. Тільки від нудьги, якщо є час якусь гадость напишуть. А так, на тих хто задає такі питання похуй. Видалив, заблокував, забув.

У нас є вдалі кейси створення тренінгів і навіть навчальних підрозділів по навчанню піхоти. І в принципі рівень підготовки на рівні ЗСУ досить високий. По відгукам та результатам які є під час виконання бойових задач.

 Я це все до чого. БЗВП по новому закону 18-25 років, за бажанням. Якщо буде короткий контракт для осіб 18-25, то маю обережний і стриманий оптимізм, що після якісної підготовки частина молоді підпише короткий контракт. Серйозно.

 Через нас пройшло доволі багато різних підрозділів. Частина з них за програмою відновлення боєздатності. Я просто бачу реально відмінність людей коли вони приходять і коли підрозділ виходить через 2 тижні. Не кажучи про місячну програму. А якщо ще вдається потім забрати їх на злагодження і ще півтора-два тижні прогнати, то це взагалі щось.

 В нас були випадки коли заходив демотивований підрозділ, а виходили люди впевнені в собі настільки, що просто рвалися в бій. І давали результат. Звісно ми не можемо зробити більше ніж підготувати піхотинця для піхотного загальновійськового бою. Ми не можемо нічого зробити з уламками, ворожою артою, дронами і таке інше. Але для піхотних боїв ми готуємо фахово.

 І я впевнений, що частина молоді коли візьме в руки зброю, коли звикне до неї, коли перестане боятися, коли відчує себе в колективі та колектив навколо себе, коли побачить що вона реально може з цією зброєю, дуже сильно змінить своє відношення до служби. Не всі. Але будуть. Зараз просто мега важлива задача, не проїбати цю підготовку.