Коли було прийнято рішення про будівництво лінії оборони в 2015 році, то замість традиційних інженерних військ, це завдання доручили обласним адміністраціям. Кожній адміністрації виділяли певний участок, на якому вона мала звести певну кількість ВОПів.
І ось тут розпочався традиційний для України організаційний пздц. Бо кожна адміністрація для будівництва цих ВОПів використовувала власні ресурси.
Адже одне діло якщо везти залізо-бетонні конструкції та дерево десь з Дніпропетровської та Запорізької областей. А завсім інше діло - з Івано-Франківської та Львівської гнати ті бетонні конструкції через всю Україну))
Хоча технічно, було б краще замовити всі ці матеріали десь в ближніх областях або навіть в Славянську. Як мінімум, це було б швидше та дешевше. Але ж кожна область була замовником робіт і тому мала своїх підрядників. Тому вийшло як вийшло.
Не обійшлось без курйозів і на місцях. От відправила обласна адміністрація матеріали. І вони мали б вже приїхати на місце, а їх місяць нема. Де вони? Почали виясняти. Виявилось, що місцева залізниця не хотіла гнати один вагон до місця призначення і чекала поки назбирається певна кількість вагонів для відправки.
А ідіотизм самої ситуації полягав в тому, що адміністрація філіалу УЗ Донецької залізниці в той час знаходилась в окупованому Донецьку. І в тій самій будівлі, де вже розташувались органи влади сепаратистів. Тому вони, при бажанні, могли б ті вагони відправити на окуповану територію))
Тому якщо хтось думає, що проблеми України виникли тільки що, то ви сильно помиляєтесь.
