Вони думають, що це інформаційна спецоперація Кремля, спрямована на саботаж саміту, і вона частково досягла успіху. Переорієнтувавши увагу на абсолютні вимоги РФ.
Ми вважаємо, що Путін не блефує. Його доля, як лідера Росії й фізичної особистості, та майбутнє всіх його близьких разом із відданим оточенням, залежить виключно від результатів війни з Україною.
Пан або пропав. Реальність навколо нього має настільки великі ризики та високі шанси провалу, що наслідки можуть бути лише смертельними. Але якщо у Путіна все вийде, то вигода, користь для нього перевершить всі його ризики й страждання.
Звичайно, така логіка притаманна скоріше гопникам, а не цивілізованим правителям, тим більше наймогутнішої ядерної держави. Це виклик президенту Зеленському на прямий двобій. Без жодних компромісів і можливості маневру.
NYT невипадково напередодні саміту надрукував текст і провів детальний аналіз підготовки й парафування 17 сторінкового проєкту «договору про мʼяку капітуляцію України».
Це було досить прямолінійне нагадування учасникам глобального саміту про безперспективність миротворення з Владіміром Путіним, який використовує переговірний стіл, як агресію. Тоді Україна діяла без згоди союзників.
Скоріш за все, через невеличкий проміжок часу ми змушені будемо констатувати, що Швейцарський саміт миру не досяг жодних очікуваних для України результатів.
Але він чітко висвітив дві абсолютно протилежних і конфліктних позиції – Росії та України.
Путін буде йти до кінця, і поки він живий і править Росією, війна не буде закінчена. Окрім повної й беззастережної капітуляції України. Це лише продовжить війну і зробить її ще більш континентальною і непрогнозованою.
Буде створений прецедент переможної експансії, коли Росія висадить десант у будь-якій з балтійських країн або вторгнеться у Польщу і буде вимагати капітуляції та повернення «історичних російських територій», які на той час включать в склад Російської Федерації.
Про що говорив голова комітету Держдуми з оборони Андрій Картаполов, розказуючи про готовий план захопити Сувалкський коридор між Білоруссю і Калінінградською областю. Особливо зараз, коли остання оточена НАТО.
Невідомо, як з цієї ситуації буде виплутуватися Китай з Бразилією, яким Путін як би дав доброго копняка. В їх мирному плані є прямий заклик поважати суверенітет і територіальну цілісність. В тому числі й України.
Тепер для Путіна цих основоположних міжнародних юридичних гарантій, витікаючих із права націй на самовизначення, не існує.
Неясно також, як планувати будь-які переговори в Ер-Ріяді чи другий глобальний саміт за планом Єрмака, коли Путін вимагає лише капітуляції.
Мирний тупик. Якщо Путін не вибачиться і не дезавуює свій «мирний ультиматум».
Ясно, що потрібно повернутися до воєнної стратегії. Не до «еластичної стрічки», гнучкої, з дірками оборони.
Потрібна реальна і комплексна стратегія визвольної війни проти Росії.
Президент Зеленський діє, як ефективний воєнний лідер. Йому вчергове вдалося обʼєднати союзників навколо воєнної відповіді Кремлю.
Попереду ювілейний саміт НАТО у Вашингтоні.
Саме туди потрібно приїхати зі стратегією на полі бою України, перемога на якому й примусить Москву до переговорів. Але на умовах правил, встановлених цивілізацією після Другої світової війни.
Владімір Путін блефує, зловживає, маніпулює, обманює, хитрує і діє підступно. Він постійно створює двозначність, невизначеність і хаос навколо України і її союзників.
У президента Зеленського часу все менше. Дональда Трамп заявив на одному із мітингів в Детройті скасувати воєнну допомогу Україні ще до того, як він «зайде у Білий дім, як президент». Американський Путініст. Владімір Путін його чекає і на нього розраховує.
В цій ситуації президенту Зеленському потрібно спертися на волю і місію українського народу, як власника і засновника української держави.
Найкраще провести плебісцит, яким встановити правила і принципи закінчення війни й надати президенту повноваження діяти виключно в рамках, визначених українськими виборцями.
І не апелювати в цьому випадку до неможливості залучити до цього процесу українців за межами країни, на лінії фронту, й воєнного стану.
Тим більше, що Владімір Путін провів на окупованих територіях не тільки вибори себе президентом, але і псевдо референдуми ще у вересні 22 року з «приєднання окупованих територій до Росії».
