Forbes описує роботу одного «розвідника» протягом трьох годин над авіабазою в Миргороді 1 липня. Він передав координати й скоригував удар по 6-ти Су-27, які чомусь продовжували стояти серед білого дня на злітній смузі.
А російський «Іскандер» з касетною боєголовкою, за повідомленням видання. знищив два і пошкодив ще й інші машини.
Подібна історія сталася вже наступного дня в тій же Полтаві, коли після кількох годин спостереження російського безпілотника, ракета «Іскандер» пошкодила чи знищила Мі-24.
4 липня російський дрон скоригував удар трьома ракетами по авіабазі Долгинцеве під Кривим Рогом. На відео трансляції видно, як знищено одного літака-приманку Су-25 і пошкоджено Міг-29. Це неприйнятний рівень втрат ЗСУ, в яких менш як 100 літаків. І це не лише криза ППО. Це проблеми стратегії, управління, дисципліни та професіоналізму.
Більше. Це один із важливих і принципових моментів гальмування передачі Україні F-16, будь-яке знищення яких буде наносити удари й по репутації цього видатного бійця, якого використовують десь близько 42 країн світу.
Ще менше можливостей відповісти на російський виклик КАБами, керованими авіабомбами, які все частіше використовують росіяни для ударів по найбільш важливих оборонних вузлах ЗСУ і прифронтових містах.
Висока ефективність враження, практична неможливість збивати плануючі бомби після їх запуску з літаків, практична не вичерпність арсеналів різних ФАБів, з яких легко клепають цих керованих монстрів, дає Путіну впевненість у воєнній перевазі й нездатності ЗСУ цьому реально протидіяти.
Притому, що тактика для цього відома і не така вже й складна. Знищувати підльотні аеродроми на території Росії з літаками й КАБами у 200 км зоні ракетами ATACMS. Разом із F-16 включно із враженням російських бомбардувальників, готових до атаки у повітрі. І ще ракетами системи Patriot.
Труднощі відомі. Або немає американського дозволу, або немає ракет, як і немає F-16.
Важко заміряти ступінь, глибину виснаження двох воюючих воєнних машин, економічних і політичних систем. Російська й українська соціології, протилежні за відчуттями та обʼєктивною аналітикою. Росіяни без сумнівів підтримують Путіна воювати, навіть з ядерною зброєю, хочуть переговорів, але виключно на його умовах.
Завдяки цьому він пропонує Зеленському лише ультиматум. Українці не хочуть воювати, але 2/3 з них категорично проти мирних переговорів з Росією через відмову від територій і повного суверенітету. В цілому проти й союзники, які вклали в оборону Україну вже більш як 350 млрд доларів. І готові продовжувати це робити.
Шольц прямо, від імені ЄС, заявив, що Захід не підтримає будь-які мирні переговори, які будуть повʼязані з територіальними поступками Кремлю.
Склалася очевидна ситуація: всі сторони хочуть припинити війну, але жодної відомої причини, як і сили, для цього не існує. Дві армії досягли певного паритету, бойових стратегічних можливостей, які ще не дають жодних шансів на перемогу в найближчому майбутньому.
Одночасно, і Росія та Україна, залишається кожен окремо переконаними у своїй перемозі. Москва, яка контролює війну і формує розвиток подій на свою користь, тримає в запасі ядерну зброю, яку не знає, як використати.
Україна, яка має досить вагому і надійну підтримку союзників, постійно посилює свій воєнний потенціал, і здатна наносити Росії важкі втрати, які тисячами порізів знекровлять її військову силу. Вона впевнена, що використання Росією будь-якої ядерної зброї в Україні буде нападом на союзників, які нанесуть удар у відповідь.
Затяжна війна неминуча. Найближчі півтора-два роки. Головна зброя в ній – ресурси. Путін чомусь впевнений, що у нього їх більше. Але віддана йому глава Центробанку Набіулліна несподівано запанікувала через нестачу в Росії 3/4 робочої сили, високих і не дуже технологій і доступних ринків грошей та інвестицій.
Для Заходу війна Путіна проти України стає все більше екзистенційною. Якщо він будь-яким чином, воєнним або мирним, добʼється її капітуляції, захоплення, аншлюсу (приєднання), то ЄС і США доведеться піти на поступки, які навіть неможливо спрогнозувати.
Ще гірше, що в цьому випадку, саме руками Заходу буде створений воєнний монстр, який контролюватиме світ.
Отже, мир, якщо і можливий, то ціною України й повної зради своїм принципам західних демократій.
Якщо не брати до аналізу малоймовірне рішення Владіміра Путіна, одного чудового сонячного ранку вивести всі свої війська за кордони України 91 року. Вже ясно, що війну неможливо виграти жодній стороні нанесенням їй воєнної поразки. Такий варіант якщо і був, то у 22 році, але тоді президент Байден діяв ще більш невпевнено, аніж на дебатах з Трампом.
Війну неможливо завершити миром. Справедливим. Лише якимось сепаратним, який би повʼязувався із завершенням воєнних дій, тобто перемирʼям і капітуляцією. України.
Це неможливо, ані в політичному, ані в юридичному, ані в геополітичному вимірі. Війну можна прискорити, швидко і масштабно виснажуючи арміями противників. Аналіз воєнних ресурсів Росії показує, що цього вона вже зробити не зможе.
Тим більше одночасно підтримуючи безпековий баланс, на найдовших у світі кордонах і найбільшій території. Україна це може зробити. Знищуючи воєнний потенціал Росії на всіх окупованих територіях і не залишаючи їй шансів його відновлювати.
Це розуміє, наприклад, Дональд Трамп. Його радники запропонували йому, на перший погляд, стратегію мирних переговорів Києва і Москви.
Насправді вони досить ясно і точно показали, що Україна може перемогти, якщо дати їй всю необхідну зброю. Коли Путін відмовиться сісти за стіл переговорів, тоді Америка відкриє всі свої арсенали українцям.
