У багатьох військових є одна проблема. І напевне вона невиліковна. До речі, чим цей військовий більше, ну погони у нього «тяжче», тим проблема часто виглядає ще більш кричуще. Про що мова? Про повну відсутність розуміння як працює будь-яка організація. Рахуйте, тотальне нерозуміння такого поняття як - звичайний менеджмент. В ті далекі часи, коли війною і не пахло, в армії так все напевне і працювало. Вірніше не працювало, але робили вигляд, що працює. Призначили майбутнього лейтенанта у якого вже «в лобі три пальці броня, а потім скроня», командиром взводу і росте потім майбутній Чапаєв до своїх погон полковника. (А може і вище потягнуть). Росте, навіть не знаючи, що там, за парканом військової частини квадратне взагалі-то носять. Навіть возять, аби скоротити час, але уж точно не котять. І вони не те, що не знають про таке. А знати не хочуть…
Бригада. Сухопутна. Із потужним полковником на чолі. Потужним до такого стану, що палити електронну цигарку перед строєм офіцерів, тримаючи одну руку в кишені, це як «добрий ранок». Але мова не про цигарку… І мова не про щоденний ранковий брифінг «із слайдами», аби щось насвистіти комбригу. Мова про… шикування. Щоденне. Година зранку. (Це якщо пощастило). І година ввечері. Я знаю, що мене читають багато військових. І більше чим впевнений, що вони зараз впізнають свої командні пункти. Бо шикування, аби послухати спочатку потужнійший виступ начальника штабу, а потім вже і комбрига, це обовʼязково. Година вранці. Година ввечері. Всі офіцери управління. Начальники служб. Стоять і слухають… Просту задачку для третього класу школи самі накидаєте, чи допомогти? Тоді рахуйте. Якнайменше дві години в день, множимо на кількість днів в тижні. Тобто на сім. Що отримуємо? Бінго, бл@дь! Чотирнадцять! ЧОТИРНАДЦЯТЬ довбаних годин тупого стояння, аби послухати те, як космічні кораблі щось там бороздять. Це при тому, що кількість чатіков в деяких месенджерах давно перевалило за якісь космічні показники,
- Бля! Учора підключили мене до усіх чатів бригади.
- І що?
- Таке враження, що в кармані вібратор лежить. Телефон не вимикається.
Скоро похід в туалет буде вирішуватися через чати, але годинні шикування для бла-бла-бла… це святе. Хоча, нарізати задачу або донести інформацію людям яких це стосується, питання однієї хвилини.
Ну і напевне головне. Те, що я початковий офіцер, задрипаний старший лейтенант, ніяк не можу зрозуміти. Може того і не можу, що є певний досвід роботи менеджером. Як ви хочете отримати гарний і що головне, справно працюючий багатотисячний колектив, якщо кожні півроку (а то і частіше) міняєте людину, яка очолює цей колектив??? Ні… Фрази «Потяг стій. Раз-два!», та «Нехай число танків буде «ікс». Ні… Це мало. Нехай буде «ігрек», тут не працює. Навіть щоденні відбірні матюки по відношенню до офіцерів управління, теж не допомагають. Це колектив, який треба вибудувати, якщо хочете під себе. Спочатку знайти тонкі місця, ну там де рветься постійно, визначити причину і замінити людей, якщо справа в них. Потім посилити там, де можна, вірніше треба посилити. Себто прокачати до максимума янголів-охоронців будь-якої бригади: штаб, звʼязок, розвідка, артилерія, логістика, ударні дрони. На посади комбатів поставити не класних чуваків, яким треба трохи часу побути у відповідному ранзі, а тих, хто зможе вести за собою бійців тому, що вони йому довіряють. Хоча іноді і певний батальйон потребує більш дієвих змін і набагато більшої уваги комбрига. А іноді просто, нормальної розмови, як з людиною, а не… І це все… час!
З чим зараз приходиться стикатись, про що чути? Поставили комбрига. Через чотири-пʼять місяців його зняли. На його місце призначили іншого, якого знімуть через півроку. Де в цій простій формулі знайти поняття «ефективне управління», тим паче під час війни? Не знаєте? От і я теж.
Більше всього заява командира одного з підрозділів Третьої штурмової, обурила фахових ухилянтів. Ці «матусіни кукурузки» закатали очі до лоба і з криками, «Ооооойййй… Ряятуууйтееее… Ааааааа… Вже почались розстріли», почали битись лобом об підлогу десь в Амстердамі чи іншому забугорному місті. Так-так. Вони саме там люблять Україну. Не ближче. Добре. Убогим убоге. Поговоримо за серйозне.
Скажу одразу, навіть в таких кричущих ситуаціях, я противник того, аби армія підміняла собою закон. Бо ми так дуже швидко прийдемо до «кулеметного права»…
Але…
Хто не в курсі. Відкрию таємницю. В країні йде війна. Не між сусідами в селі за яблуню на межі. Ні… Війна за існування України. Повномасштабна війна. Ракети, бомби, арта, посадки перекопані КАБами, міста та села в яких сусіди колись «воювали» за ту саму яблуню… знищені. Разом із мешканцями та тим самим деревом. Сотні тисяч українських бійців прокидаються щодня, точно вже знаючи, що багато хто з них зробив це востаннє. Але бʼються. Не опускають рук, не кидають зброю, бʼються за міста та села, які за їх спинами. За кожну людину, навіть за тих потвор, які…
Ну знаходяться же тварини, що за гроші погоджуються знищувати автівки військових. Навіть не розуміючи простої істини. Якщо військові пропустять орків до їх міст, то швидко буде Маріуполь та Буча в одному флаконі. І нехай просто поцікавляться, скільки ждунів «русского мира», врешті решт той же «русский мир» бульдозерами зрівняв в Маріуполі, разом з їх будинками…
І в той же час, я цілком розумію емоції командира одного з підрозділів. Цілком розумію, бо мова ж йде не про автівку. Зовсім не про неї… Навіть не про гроші, які були вкладено в ремонт та обслуговування того медевака. Мова про ЖИТТЯ! Звичайне людське життя, звичайних українців, які можуть загинути… вірніше точно загинуть, бо нічим буде їх вивезти себто вчасно евакуювати. Не буде у командира можливості врятувати своїх. Чому? Ну ви зрозуміли вже причину, да? Тому що двоногі істоти, за російські гроші тупо спалили військову автівку. Зняли відосик та відправили куратору. Тут ще і не такі емоції у командирів можуть проявитись.
Аби уникнути ситуації, яка може вийти з під контролю такого слова як Закон, цей самий закон треба трішки підігнати під правовий статус - воєнний стан. І такі дії, як підпал військового авто, мусять одразу наприклад тягнути років на десять. Тобто не ДО восьми, а ВІД десяти. З конфіскацією майна.
Але це все вирішує Верховна Рада. Потрібно їх бажання та розуміння. А їм нема коли. У них канікули…
