Коли в кінці липня Ізраїль протягом кількох днів знищив другого номера в Хізбаллі й першого в ХАМАСі, здавалося, потужна військова операція Ірану (разом із його проксі) є неминучою. Найвищі посадові особи Ісламської республіки погрожували Єврейській державі мало не апокаліпсисом.
Та час іде - а атака все відкладається. Більше того, провідні західні медіа пишуть про серйозні сумніви в аятоли Хаменеї щодо доцільності такої масованої атаки і пошук менш небезпечної операції.
Причина проста: Ізраїль і США передали чіткий месидж, що шкода цивільному населенню призведе до найсерйознішої реакції у відповідь, включаючи інфраструктуру й священну корову іранців - нафтовидобування, а відтак і руйнування економіки ІРІ.
Я не стверджую, що тут можна проводити прямі паралелі з Росією (Іран, на щастя, ядерною зброєю ще не володіє), але висновок напрошується цілком очевидний: божевільні диктатори, зустрічаючи рішучу позицію Заходу, виявляються не такими вже й божевільними.
Тобто, рамки дозволеного Україні в цій війні варто (й доцільно) розширювати
