Наступ у Курській області вкотре продемонстрував, що союзники України хай і повільно, але руйнують власні «червоні лінії». Це вторгнення не тільки ніхто не засудив, його підтримали
Заступник директора ЦРУ Девід Коен на конференції з питань національної безпеки у штаті Меріленд підкреслив, що Володимиру Путіну доведеться зіткнутися із важкою битвою, якщо він вирішить звільнити територію Курської області від українських військ — а в тому, що очільнику Кремля доведеться піти на ухвалення такого рішення, високопоставлений американський розвідник не сумнівається. Можливо, це і є головний ефект від наступу ЗСУ на Курщині — він став вагомим фактом як у самій війні, так і в політиці. Ба більше — він зробив війну війною, продемонстрував, що війна може відбуватися не тільки на суверенній території України, але й на території Росії. І при цьому російська держава, як і слід було очікувати, виявилася абсолютно неготовою відповідати на виклики.
Путін тільки зараз збирає війська для того, щоб відбити цю атаку — у той час, як ЗСУ будують укріплення на зайнятій території
Однак наступ на Курщині зміг продемонструвати і систему російських пріоритетів, можливо, не до кінця зрозумілу до цієї атаки. На своїй пресконференції Володимир Зеленський визнав, що для Путіна захоплення Донеччини виглядає набагато важливішим, ніж захист власної території. Але це може здатися дивним тільки людині з нерадянським мисленням. Для Путіна весь Радянський Союз — «його» територія. І якщо він зараз вважає, що може захопити ще якийсь регіон цього Радянського Союзу, для нього це і є головна задача. А Курщина чи якийсь інший російський регіон можуть і почекати. Так що Путін і Зеленський ставляться до ситуації з полярною політичною логікою. Зеленський вважає, що має захистити власну країну. Путін впевнений, що має відновити імперію
І «зійтись» в цій логіці практично неможливо. Як не дивно, але наступ у Курській області продемонстрував ілюзорність не тільки очікувань перемовин між Росією і Україною, але й беззмістовність зусиль щодо їхньої організації. Це той випадок, коли про неможливість перемовин говорять і у Києві, і у Москві.
Разом із цим наступ у Курській області вкотре продемонстрував, що союзники України хай і повільно, але руйнують власні «червоні лінії». Це вторгнення не тільки ніхто не засудив, його підтримали
І ніхто не став лякатися того, що у наступі на Курську область використовується західна зброя. Можна сказати, це продовження західної тактики нагадувати Путіну, що Захід не збирається відмовлятися від підтримки України і готовий йти далі, якщо Москва не зупиниться — про що й сказали під час своєї останньої зустрічі очільники урядів Великої Британії та Німеччини Кір Стармер та Олаф Шольц. Й, здається, саме цієї готовності Заходу переходити через червоні лінії побоюються у Кремлі — інакше міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров не погрожував би Заходу ядерною війною.
Отже, курський наступ продемонстрував неефективність російського режиму, створив можливість перенесення війни на суверенну територію Росії і продемонстрував готовність західних союзників України й далі переходити «червоні лінії». Разом із цим Росія не відтягнула свої війська з Донецького напрямку, можливість перемовин щодо закінчення чи хоча б її призупинення залишається ілюзорною, сподівання на ерозію режиму Путіна внаслідок українського наступу також не виглядають реалістично. Але ж не можливо досягти усього і відразу, тим більш — у війні. Найголовніше, ймовірне, саме те, що у наступні роки ця війна продовжуватиметься на території обох держав, а не тільки на суверенній території України.
Й саме з цього, як не парадоксально, й виникає шанс на те, що війну вдасться закінчити хоча б відносно справедливим миром
