І хоча вторгнення ЗСУ в Курську область носить обмежений, локальний характер, одним з головних його наслідків, є злам головної червоної лінії Путіна: готовність використати ядерну зброю. Саме це утримувало не більше президента США від більш рішучої й адекватної воєнної допомоги Україні.
З погляду Вашингтона, це могло б призвести, якщо й не до початку Третьої світової війни, то до участі Америки у прямій війні з Росією. Так як ніхто не може оцінити нову реальність після російського ядерного удару.
Путін – зовсім не машина. Він не діє, як компʼютер, на основі закладеної в нього точної програми. Не хоче, боїться і не може розпочати ядерну атаку проти України. Не тільки тому, що українці можуть збити більшу частину його ядерних ракет і нанести удар у відповідь несподіваним чином, але й тому, що він люблячий тато двох своїх синів – девʼятирічного Івана і пʼятирічного Вови. Від красуні Аліни Кабаєвої.
І хоча про це знали західні розвідники, центр «Досьє» розповідає, що тато Путін проводить з ними немало часу у своїй резиденції на Валдаї, наймаючи для них західних гувернерів і нянь, граючи зі старшим в хокей, а з молодшим, напевно, в шахи або займаючись в дзюдо.
Аналітики сходяться, що їх інтенсивно готують, аби передати їм владу в спадок. Тому дійсного мотиву і можливих емоцій для включення у війну ядерної зброї у Путіна не було і немає.
Навпаки. Він намагається все більше зосередитися на політиці своєрідних «гойдалок». Певною мірою, «точкова ескалація шириною успішних штурмових операцій у 20 км». І постійні особисті заяви про готовність до переговорів. Не для Києва, а для Заходу.
Путін воювати не хоче, але й не відступить. Краще поганий мир, аніж тривала війна. Санкції лише мобілізували російську економіку, а війна, знищення сотень тисяч росіян, – тільки зміцнили російське суспільство, підтримку Путіна, перетворивши його ледве не в національну ікону.
Захід змушений платити за війну сотні тисяч доларів, втрачаючи як російські енергетичні ресурси, так і змушуючи колишніх партнерів ставати опонентами, створюючи іншу глобальну полярність.
Росії вдалося попри високу залежність від США, переконати Китай та Індію, країни Глобального Півдня, розширити свої зусилля в БРІКС, перетворюючи його в центр сили.
Навіть Туреччина, яка вела активний прозахідний курс, кидає своєрідний виклик США і ЄС, подавши заявку в цей ще безідейний клуб.
Прийшов час змінити стратегію війни з Росією. Україні й Заходу. Якщо цього не зробити, то ситуація буде все гіршою, непередбачуваною і небезпечною для світового порядку.
Путін буде тільки нарощувати гібридну, асиметричну війну зі всією західною цивілізацією. Втручаючись у вибори, купуючи політиків, агентів впливу, проводячи диверсії під чужим прапором і спецоперації, кібератаки, інформаційно-пропагандистські впливи на західних виборців.
Все більше перетворюючи Росію в копію гітлерівської Німеччини. У президента Джо Байдена є унікальна можливість залишити історичну спадщину себе поряд з Рузвельтом, Труменом, Ейзенхауером та Рональдом Рейганом.
Телефонним дзвінком здійснити ціль війни Путіна неможливо, якщо він не викличе в нього інсульт.
Попри всі розмови про власні оборонні потреби, Україні потрібно відкрити всі можливі арсенали НАТО, не перетворюючи втрату одного F-16 в спробу зменшити їх поставки ВПС. Але цього недостатньо. Потрібний інший рівень втягування Заходу у війну на стороні України.
Не контактний. Не збройними силами для фронтових операцій, але розширюючи присутність західних військових різних статусів на території України й заохочуючи професіоналів-добровольців підтримувати боєздатність ЗСУ.
