Хоч мене часто звинувачують у «всепропальництві», але насправді я є прихильником здорового песимізму.
Різниця полягає в тому, що всепропальщики це панікери, яких сковує страх і вони приречено чекають катастрофи.
Здоровий песимізм полягає в іншому. Це стан, коли ти розумієш, що щось може піти не так як ти очікуєш. І до цього непередбачуваного неприємного результату треба бути готовим.
Скажу навіть більше. Розумні люди на базі цього здорового песимізму створили цілу науку під назвою «ризик-менеджмент». Це система оцінки можливих ризиків, вірогідності їх настання. Та розробки інструментів для їх уникнення. А у разі їх настання, для зменшення негативних наслідків і найшвидшого подолання.
І я особисто вважаю, що цього ризик-менеджменту зараз критично не вистачає на найвищому рівні управління державою.
Адже більшість рішень, які там зараз приймаються, базуються на якихось власних бажаннях та переконаннях. При цьому ці переконання базується не на глибокому та всебічному аналізі ситуації. А просто тому, що «я так хочу» чи «я так думаю».
І враховуючи, що переважна більшість людей схильна до «wishful thinking» і намагається сховатись від реальності вірою в краще. Тому від цього звичайно виникає віра щодо «каву в Криму» чи «перемогу після контрнаступу».
Однак, подібна поведінка приводить до того, що людина не готується до негативної події. І у разі настання цієї подіі, ні мозок, ні фізичний стан до цього не готовий. А оскільки державою також керують люди з власними недоліками та слабкостями, то така ситуація приводить до неготовності самої держави.
І якщо для звичайної людини це нормальне явище, то для людей, що керують державою, така поведінка неприпустима.
І на останок. В психології є такі поняття як є «пророцтво, що саморуйнується. Це знову ж таки, ситуація з яка виникає виключно при здоровому песимізмі. Тому що коли ти розумієш можливий найгірший сценарій, а потім робиш все щоб його уникнути.
От тільки дехто про такі речі навіть не чув ніколи.
Тому перед тим як комусь навʼязувати певні ярлики, то для початку переконайтесь, що ви правильно розумієте опонента, а не навʼязуєте йому власні ярлики.
