Мені до вільного володіння англійською залишилося трошки. Зараз підключаюся до онлайн уроку, вчитель вітається, питає кожного, як пройшов їх день. Хі-хі, ха-ха, комусь весело, комусь сумно.
- О, це осіння депресія, точно! (Англійською)
Я не знаю про кожного зі студентів, хто з якого міста. Про декількох знаю, що вони зараз закордоном. Якийсь хлопець виїхав і радіє, що не в Україні. Якась жіночка будує життя в Нідерландах. Ще хтось в Україні, але, кажуть, їм спокійніше не читати новини. Одна дівчина має чоловіка військового, та очі на мокрому місці від переживань.
Але більшості ... Якщо сумно - то точно справа в осінній депресії. Ну а в чому ж ще?
Просто констатую. Жодних очікувань. Жодних розчарувань.
А як пройшов МІЙ день? Не до депресії. Ми зараз вболіваємо за наших, які луплять по тому долбаному Бєлгороду у відповідь на смерть, що розтікається звідти по нам щодня. Лупимо та жодної депресії. Я ще дочекаюсь, коли вони там дійсно поріжуть рельси та будуть бити в них для оповіщення, якщо зв'язку не буде. Принаймні так сказав мер Бєлгорода.
Я дочекаюсь.
Взагалі, хотілося би сказати співгромадянам - ну не можна ж взагалі бути такими відстороненими... Ви з закритими очима від страху живете, а потім знову наобираєте...
