Я часто пишу про те, що проживаючи цю війну, я все частіше зустрічаю ситуації, де повторюється минуле, немов не вивчені уроки історії стукають у вікно, щоб суспільство ще раз пройшло цей шлях, зробило правильні висновки та змогло прийняти вірні рішення. Таке враження, що історія веде суспільство по колу, кожного разу, немов сліпе кошеня, тицяючи у молоко чи калюжу, привчаючи до рефлексій та функцій, які мають привести до ладу життя в соціуму.
Шкода, що на це не звертають увагу. Взагалі, дослідження соціуму під час війни, дуже важливе, бо висновки, які ми зробимо зараз, можуть допомогти нам не тільки виграти війну, а й убезпечити себе на майбутнє.
Саме тому, я весь час, а це вже 10 років, пишу про ОРДЛО, досліджую усі його тріщинки, досліджую росію та привертаю увагу суспільства до того, що там відбувається, бо це наше «чорне дзеркало» й усе, що відбувається там, готують окупанти для нас.
От, наприклад, здавалося б притомні люди, які позиціонують себе блогерами та експертами, часто пишуть мені «фе, навіщо нам знати, як живе оте ОРДЛО та росія, вам що, писати немає про що». Дивна позиція з урахуванням того, що перше, що треба вивчити на війні, це, як убезпечити себе, а друге, ворога треба знати краще ніж друга та себе самого. Не найкраще рішення сховати голову у пісок й заспокоювати себе «я знаю, що росія погана, навіщо мені знати чому».
Спостерігаючи за окупованими територіями Луганщини та Донеччини, я впевнено можу сказати, що з 2014 року росія там поставила багато суспільних, соціальних експериментів, й зробила це саме для того, щоб розробити алгоритм дій для ново окупованих територій. Я часто писала про це. Тобто навіть ось це «навіщо нам знати, як живе ТОТ та росія» – це теж вже пройдена ОРДЛО сторінка.
Мешканці Луганщини та Донеччини ніколи не цікавилися життям росії, а якщо й цікавилися, то лише офіційними новинами не переймаючись соціумом, життям суспільства, соціально значущими рішеннями влади. Що ми маємо з цього? На 2014 рік критична більшість українців (не тільки мешканців Донбасу) були впевнені, що росія процвітає, має високий рівень наукового потенціалу та високий рівень життя у країні, де закони та влада працюють для покращення життя людей.
Це спотворена уява про росію й призвела до того, що ми досі маємо зрадників, колаборантів, населення продовжує жити в симулякрі «нас спеціально посварили», вже не кажучи про те, скільки підтримки має московський патріархат.
Наведу приклад. У 2014-му році, коли критична більшість населення Луганщини бігала з мрією «пожить по-руски», я задавала людям прості питання, чи знають вони, що теке жити по-руськи, бути росіянином, жити по законам росії. От, приводила я приклад, ви, шахтарі, ви маєте Закон про престижність шахтарської праці, Гірничий закон, безкоштовне вугілля, безкоштовне санаторне лікування, безкоштовні путівки в Крим, безкоштовне навчання дітей, а на росії інші закони, цих законів там немає, то немає ані безкоштовної освіти, ані путівок, ані вугілля. Й люди були шоковані, бо вони були впевнені, що в нас одинакові закони, однаковий соціальний захист населення. Але, коли ми про це намагалися казати публічно, там одразу знаходилися лідери суспільної думки, які казали «не дивись угору», тобто не звертайте увагу, просто підтримайте росію та «свободу Донбасу».
Йдемо далі. Коли почалася друга фаза війни, й з 2022 року в нас з’явилися ново окуповані території, й перше, що різонуло очі, це те, що я бачила, як те, що в ОРДЛО росіяни робили обережно, з помилками, корегуючи поведінку та рішення на місці, на ново окупованих територіях було відточено, відшліфовано, а з ситуацій, які у 2014 році для пропагандистів були критичні, зроблені висновки й прибрані помилки. Як вам?
Дослідження війни, поведінки людини, колаборанта, окупанта, суспільства, багато з цього може стати у майбутньому посібником у війні, чи посібником проти війни. А можливо просто це наш шанс нарешті вивчити уроки історії. Бо цей біг по колу, трошки втомлює. Проживаючи цю війну, я весь час ловлю себе на думці, що ось це вже було, й це, й це. А більшість суспільства цього не бачить. А має. Бо розуміння війни та поведінки критичної більшості, це запорука перемоги.
Наступний приклад: уся пропаганда на початку війни була побудована на старій кальці радянських наративів накшалт «разделяй и властвуй». Для підбурення суспільства та маніпуляцій ним були задіяні старі радянські наративи. Розумієте? Це найважливіше спостереження у моїх дослідженнях. Не було нічого нового. Повтор за повтором, немов я знову у радянському союзі, читаю передовиці радянських газет.
Наш ворог не використовував нічого сучасного, окрім зброї й то не усієї. Як-то кажуть «на старі дріжджі». Тобто, якщо ми зараз це не дослідимо, не зробимо висновків, не викоренимо цю проблему «дріжджів» у суспільстві, то у будь яку мить, росія знову підкине «цукор» у нужник людських душ й «старі дріжджі» забурлять, а суспільство заволає «забрать и поделить».
Заздрість, ненависть, цинізм, марнославство, жадоба, бажання крові та знищення, страх, – усе це роками вкладалося в радянську людину та формувало її світогляд. Додаємо сюди ще й класову ненависть, розподіл на «Схід» та «Захід», мовне та релігійні питання. Що отримаємо? Звісно гасла «забрать и поделить», «бендеровцы хотят нас убить», «сосед, который живет лучше-враг», «написать донос, чтобы убрать конкурента», «кто не ворует, тот лох», «все так живут и ничего», «все богатые воруют», «все бедные честные», «все богатые враги простого народа».
Якщо ми складемо такий собі перелік наративів 2014 року, то отримаємо психологічний та моральний портрет радянської людини, фотографічний зріз її мислення, її бажання, її мрій та її потреб.
На Донбасі умовна «радянська людина» жила у душі та серці критичної більшості, знаючи це, росія вірно розрахувала вплив. Пообіцяй людині владу, дай їй владу хоча б невеличку, й ми отримаємо «вахтера», який принижує кожного, хто ввійде у хол «його» будівлі. Зроби з людини «ЛСД» (лома) й він вистелить шлях будь якому диктатору, який йому заплатить. Бо найбільше розповсюджена психологічна «хвороба» радянської людини, це «синдром вахтера», або ж палке бажання «маленької людини» продемонструвати владу з найменшого приводу і навіть без неї. А тепер дайте цьому вахтеру автомат чи інформаційний простір… Ото ж бо.
Такі «вахтери» стояли на блок-постах, зайшли у владу. От, наприклад, у місті, де я жила, Свердловськ, Луганської області, перший «мер» міста від «народної республіки» був пастух Гафаров, який навіть не вмів читати. Правда, не довго «царював», бо від його палких виступів навіть у «народа Донбасу» волосся дибки ставало. Але, він вів цілком притаманні робочому класу речі: «забрать и поделить, всех расстрелять, у всех все забрать и раздать тем, кого он определит, как бедного», то йому аплодували.
Після того, як «господин мер» роззявив рота на шахти, які були у концесії ТОВ ДТЄК, «мера» прибрали й замінили на більш слухняного та менш радикального монтажера вікон, який править там й досі. Накрав цей «вахтер» гарно: на гарний будинок у елітному місці Москви, пансіонат у Криму та іншу нерухомість. Тобто по-народному забрав та поділив, але виключно на себе. Це ще один з прикладів, але який красномовний.
Усі, хто носить у собі радянські наративи завжди відкликнеться на «зов предків» й інформаційний «цукор» завжди збудить «старі дріжджі».
Знаєте, виникає відчуття, що якість сили або ж ми самі, знову й знову прокручують ці невивчені уроки, щоб ми зрештою побачили, як необхідна декомунізація суспільства, саме суспільства, а не «боротьба з трухлявими вітряками», яка не приносить нічого, окрім роздратування.
Бо чи розуміє критична більшість ну хоч би важливість знищення радянських символів, зняття з історії радянських симулякрів, викриття цих самих історичних симулякрів та «героїв»? Боюсь, що ні. Бо нам треба було провести декомунізацію свідомості суспільства, а ми це прогавили. Тепер маємо тисячі «вахтерів», що чекають свою мить, стати владою, чимось значимим, а для цього їм не важливо, що буде далі, навіть з країною, бо вони отримають особисте задоволення.
От зараз в ОРДЛО росіяни мають намір створити «народні дружини». Ці так звані «добровольчі об’єднання» утворені за стандартним радянським зразком. Бачите, знову історичне коло. Ну, про дружини, що вели по селах так звану продрозкладку, ви, впевнена, згадали. Звісно це доречно, але дуже далеко. Я ось згадала «народні дружини», які створювали на Донбасі у 90-ті. А ще старйкоми, профспілки.
Маленьким, але крикливим людям, які позиціонували себе, як «пламенные борцы с несправделивостью» надавали владу, яку вони використовували для приниження інших та збагачення себе. «Народні дружини» приходили у магазини, принижували продавців, а потім йшли з керівництвом у підсобні приміщення та набирали собі дефіцитних товарів, які з їх дозволу не потрапляли до покупців. Коли затримували зарплату, керівники страйкомів отримували її перші й без затримки, робочі навіть не здогадувались про це.
«Вахтер» отримував владу й використовував для себе. Так було, є й буде.
На люди ці «полум’яні борці» вимагали справедливості, чесності, захищеності для простого народу, а за кутом, просто отримували для себе дивіденди. Так було з часів червоних комісарів, які «все для народа», а награбоване несли до себе у хати.
«Народні дружини» в ОРДЛО будуть працювати разом із правоохоронними органами російських окупантів. Люди з «народу Донбасу», які ввійдуть у «народні дружини» отримають владу, щоб затримувати людей, катувати, визначати їх винними. Вони сприятимуть посиленню контролю російської влади над місцевим населенням, брати участь в обшуках та робити доноси. Мешканці ОРДЛО отримають владу вбивати мешканців ОРДЛО. Дуже цікаво. «Вахтери» ОРДЛО й так наробили багато біди, бо це їх зірковий час.
А ми знову повернемося до історії. Хто були ці «червоні комісари», які отримали владу у 1917 році? Як там казали, «вся власть народу». То «червоні комісар» й були тим самим народом. Якщо ми згадаємо усі особливості тих «комісарів» то побачимо, що це люди з низьким соціальним статусом, а вони найчастіше демонструють якості з так званого темного зошита особистості: макіавелізм (схильність до маніпуляцій), нарцисизм, садизм, психопатію.
«Маленька людина», яка не здатна виправити власне життя, хапається за будь-яку можливість показати, що вона хоч щось означає і чимось керує, на сам перед собі, а потім вже й суспільству. Й чим більше «глядачів» у цього «вахтера», чим більше він розуміє, що йому аплодують, що він має владу над розумом, діями чи його бояться, тим більше темного він відкриває світу. Якщо «вахтерами» стає критична більшість суспільства, або ж критична більшість суспільства вибирає у лідера «вахтера», це суспільство приречене.
Диктатора путіна називають «сірою міллю», бо ця маленька у всіх розуміннях людина, яка раніше не впливала ні на шо, отримавши владу знищила усіх, хто привів її до влади й зробила фундаментом своєї деспоті саме таких, як він, маленьких людей, які прагнули помститися світу.
Утворення «народних дружин» на ТОТ, це ще один експеримент росії, по утворенню сталого управління суспільством руками самого суспільства, а що гірше, найнижчого з його представників, люмпена. Це вже підготовка до тривалої окупації та формування елементу внутрішнього терору, це не дуже гарний знак. Ось вам ще один доказ важливості спостерігання за росією та ОРДЛО.
Й ось знаєте, «народні дружини» дуже сподобаються населенню ОРДЛО. Бо критична більшість суспільства, яке там залишилося, це носії радянських наративів. Так що ОРДЛО ще довго буде бігти по історичному колу невивчених уроків, можливо аж до Гулагу та концтаборів.
