Те, що відбувається в Грузії, ми проходили взимку 2013-14 років і бачили, як і чому події у нас то згасали, то поверталися до активної фази.
Крім того, у 2020 році, ці знання та досвід пройшли перевірку подіями у Мінську, де ми бачили, як за допомогою Тіхановської та інших підставних фігур, спускається пара протестів, які так і не змогли підійти до тієї точки, коли починаються справді серйозні події. На вулицях столиці Білорусії ще було безліч людей, а ми зробили висновок про те, що з цього раЮ не вийде нічого. Так воно і сталося.
Але тоді ми активно були присутні у їхніх пабликах і вказували на те, що потрібно робити для зміщення лукашенківської диктатури і тоді ж отримали досвід спілкування з протестувальниками. Тоді ми пояснили білорусам, що не можна йти на поводу провокаторів, які використовують конторську технологію «злива» протестів, що демонструвала їх Тіхановская. Ми це пояснювали не лише з того погляду, що не буде позитивного результату, а й тому, що вони вже пройшли точку «засвіту» тих, хто активно взяв участь у протестах і що скасування ситуації призведе до жорстоких репресій.
Але нам тоді заявили, причому – багато разів і з різних боків, що їм «Майдан» не потрібен і що своєї мети вони досягнуть мирними протестами. На той момент нам стало зрозуміло, що давати поради зі сторони – справа марна і невдячна. Більше того, ці поради стороннього можуть дати зворотний ефект і тому протестувальники мають самостійно вийти на власне рішення з приводу того, що й навіщо вони роблять.
Чим закінчилися акції протесту в Білорусії, ми всі добре знаємо. Диктатура зміцнилася просто до краю і плюс до того, що Лукашенко кинув Білорусь під путіна, як дівку на панелі. Але найважче, у цій ситуації те, що у білорусів дійсно бувреальний шанс зломати хребет цій лапотній, рабскій покірности. Причому цей шанс був вищим за той, що поки що має грузинська опозиція. Але хтось із наших вирішив повторити спробу і ось що з цього вийшло (дивись скрін в першому коментарі).
Саме тому ми не стали наступати на ці граблі вдруге і не зробимо цього далі, але деякі моменти, вже не зовсім про Грузію, а скоріше про Росію, тут є сенс торкнутися.
Головне, що треба мати на увазі всім, хто опинився в гущі подібних подій, це шаблон, за яким він безумовно буде розвиватися, якщо в грі видно руку Москви. Саме чесних виборів така влада ніколи не допустить. Діапазон фальшування результатів виборів величезний, від тупого вкидання потрібної кількості бюлетенів, що робиться на рівні куплених, виборчих комісій, до ігнорування фактичного волевиявлення як такого та «малювання» результатів просто за бажанням влади. Як ми знаємо, путін навіть замовляв певний відсоток проголосувавших за себе, і на місцях цей результат забезпечували анітрохи не вагаючись.
Простіше кажучи, орієнтована на москву влада, будь то в Грузії, Білорусії, чи в будь-якому іншому місці, отримає методичну, матеріальну і навіть людську допомогу для того, щоб лояльний їй режим, будь-якими способами утримався при владі. Найнеприємніше в цьому те, що москва має досвід застосування всіх цих елементів від відносно демократичної ситуації до жорсткої диктатури. Вона сама пройшла цей шлях і кожен інструмент відточила як у плані теорії, так і в плані практики її застосування На місці, у тій же Грузії, проросійській владі немає потреби ламати голову над тим, як вчинити в тій чи іншій ситуації.
Лапті мають готові рішення і відповідні, покрокові інструкції, які треба виконувати не відхиляючись ні вправо, ні вліво. Крім того, кожен такий режим, який веде свою країну у напрямку диктатури, точно знає про те, що на будь-який варіант розвитку подій, метрополія вже має відпрацьовані та апробовані рішення. Тому там впевнені в тому, що як тільки виникне щось непередбачене, то стояти в розгубленості не доведеться, а просто треба буде перейти на інший набір методичних вказівок.
Насправді це – важливий момент, оскільки протестуюча опозиція найчастіше вирушає у невідоме і на кожному етапі протестів шукає якісь власні варіанти досягнення цілей. А як відомо, добуття власного досвіду йде через ланцюг проб і помилок, але у противника немає цього «шарахання» і він точно знає, що йому робити, а крім того, має уявлення про більшість варіантів, якими можуть скористатися протестувальники. Саме в цьому є сильний бік влади. Вона виявляється на крок попереду опонентів, і це треба розуміти.
Такий стан справ не є фатальним, але фокус у тому, що поки протестувальники знайдуть свій ланцюг правильних рішень, може виявитися вже надто пізно і тому є низка об'єктивних причин.
Саме тому ми і наші колеги намагалися скоротити шлях пошуку потрібних ходів і підказати те, що працює. Між іншим, ми робили рівно те, що роблять лапті для своїх сателітів – скорочуємо кількість невірних кроків та економимо сили та час. Але у противника все це діє у приказному порядку, а у «вольниці» – ні і тому нам відповідають, мовляв: «ми підемо іншим шляхом». І це, незважаючи на те, що ми цими шляхами вже ходили і знаємо, до чого воно веде. Як видно з наведених коментарів, у Грузії може статися те саме що і в Білорусії хоч є й деякі обнадійливі моменти, що обнадійливі, про які пишуть колеги.
*
В Грузії за законами жанру сьогодні-завтра має бути радикалізація - захоплення адмінприміщень, барикади, силовий спротив. Інакше - революція піде на спад.
З технологічного боку, майдан в Грузії - це легша історія, ніж в Україні. В Тбілісі проживає третина всього населення. Хто контролює місто - контролює всю країну.
Нагадаємо - зараз в опозиції найзручніший час для зміни геополітичного вектору країни. путіну зараз не до Тбілісі. А як буде завтра - невідомо.
До речі, шість послів Грузії у різних країнах за три дні подали у відставку на тлі протестів проти рішення про відмову від євроінтеграції.
Також свою посаду залишив заступник міністра закордонних справ Теймураз Джанджалія. Кладуть рапорти про звільнення на стіл і представники вищого командування Міністерства оборони.
Якщо зараз зупиняться, більше шансу не буде...
. . .
Аnti-colorados
Сергій Таран
