Дивлюсь чарт-рулетку на Ютубі, українець і росіянин. В українця показово стоїть портрет Бандери. Росіянин сам починає про нього говорити, сам заводиться, сам зізнається, що читав про Бандеру - цікаво йому, гн...ді.
Майже вся росія щось знає про Бандеру. Хтось досі думає, що той живий - але нам це не заважає. Майже вся росія вже починає вірити (а я теж, доречі) про довгі руки ГУР - і в Африці, і в Сирії (що думаєте, "нас там нєт?")
Що б не сталося гучного з росіянами - це українці "винуваті." Російський генерал перепив та помер - це Україна зробила. Якась заварушка, когось постріляли - Україна зробила. Десь у світі росіянам дали по руках - без українців не обійшлося.
А нам від цього гірше?
Таким чином вони самі будують нам репутацію. Від Бандери до "українського Моссаду", росіянину треба мати когось, кого він буде поважати за силу, більшу ніж у нього. Кривитися, робити морду цеглою, матюкатися - але визнавати більшу силу. Так вже раб влаштований. Раба качає від одного до іншого - якби Пригожин дійшов свого часу до москви, вони визнали би його сильнішим за путіна.
На Курщині майже всі вони кажуть таке: "почєму же наша власть нас бросіла??" Рабу настільки важко живеться без влади, що його крутить та смикає, у нього ломка - він звик, що над ним є хтось сильніший. В ідеалі їм всім треба комендатуру, як в Суджі - комендатура для них ідеальна установа, яка вирішує за них, як їм жити. Вони би й Бандеру слухались.
Я думаю, що ця фраза була придумана про росіян: «Мыши плакалі, кололісь, но продолжалі грызть кактус». І багато з них, звісно, не на камеру, а вдома на кухні обов'язково позаздрить українцям: і їх ЗСУ, і Бандері (що той не їхній). Сила така приваблива, коли це єдине, що ти вмієш визнавати...
