У дні приходу Трампа з обіцянкою принести людству мир у нас знову згадали про Мюнхенську змову.
Поговоримо й ми.
Коли в Мюнхені у ніч на 30 вересня вирішували долю Чехо-Словаччини, тогочасний президент республіки Едвард Бенеш теж стояв перед дилемою: чинити збройний опір розчленуванню його країни чи погоджуватися на мир ціною втрати територій. “Його душу завжди отруював сумнів: повинні були чи не повинні були ми воювати в 1938 році”, згадував потім крупний чеський бізнесмен, який кілька разів зустрічався з Бенешем в еміграції.
Чехословацька армія на той час була добре вишколена і озброєна. Але чехословацькі стратеги не планували воювати з Гітлером самотужки — сподівалися на допомогу Франції й Британії, на крайній випадок - СРСР.
Утім великого бажання вступати у бій з Гітлером ніхто з можливих союзничків, як виявилося, не бажав. Тож 30 вересня після довгих вагань Бенеш погодився виконувати умови Мюнхенської угоди.
Наказ чеським військам будь-що утримувати кордони республіки із зброєю в руках так і не був відданий.
Німці зайшли в Судети, забравши п’яту частину території Чехо-Словаччини, угорські війська - в Підкарпатську Русь та на південь Словакії, польські - в Чеський Тешин.
Бенеш, очевидно, добре усвідомлював, чим все це завершиться. А тому подав у відставку з посади президента і емігрував до США, а потім — Британії.
* * *
Саме в ці, темні для Чехо-Словацької республіки часи і виходить на арену світової політики трагічний герой, про якого я хочу розповісти - Еміль Гаха.
Саме він 30 листопада 1938 року погодився (як пишуть історики - під сильним тиском політикуму) посісти вакантне після Едварда Бенеша місце президента Чехо- Словаччини.
Гаха був шанованою в народі людиною. Його поважали як соратника першого президента Томаша Масарика. Знали як відомого адвоката, фахівця з англійського загального права й міжнародного права, як голову Верховного адміністративного суду республіки, члена законодавчої ради.
Любили як поета, перекладача на чеську мову англійських літературних шедеврів (серед них - “Троє в човні не рахуючи собаки” Джерома К. Джерома). Очікували справедливості як від католика і консерватора.
Оптимальна кандидатура, як для рятівника нації.
Незважаючи на відсутність досвіду, новий президент з місця в кар’єр кинувся “зшивати” державу, яка перебувала в стані напіврозпаду.
26 грудня він в ультимативній формі звинуватив словацьку меншину і прем'єр-міністра Йозефа Тисо у спробі відокремитися від Чехо-Словаччини. І Тисо пообіцяв вигнати з уряду сепаратистів.
Утім, попри обіцянки лідери Народної партії, яка утримувала владу в Словаччині, вже взимку 1939 року таємно домовилися з нацистами і згодом проголосили незалежність держави словаків.
Відповідь Гахи не забарилася. У ніч на 10 березня він оголосив у країні воєнний стан і змістив уряд Тисо. Владу в Словаччині перебрала чехословацька армія.
Та рішучості його вистачило не надовго, а в Гітлера були інші плани...
* * *
Ще 6 березня 1939 року фюрер віддав наказ готуватися до окупації Чехо-Словаччини. 11 березня план вторгнення був готовий.
Точкою неповернення стало 14 березня. Увечері цього дня Гаха був терміново викликаний до рейхсканцелярії в Берлін.
Німецький диктатор змусив його чекати. Дехто з істориків пише, що Гітлер в цей час дивися якийсь фільм. Інші — що Гаха мав чекати, щоб переглянути фільм разом з фюрером. Насправді ж, причина була в іншому...
Лише о пів на другу ночі 15 березня 1939 року Гітлер зглянувся над Гахою і прийняв його.
І одразу приголомшив новиною: німецька армія найближчим часом вторгнеться на територію Чехо-Словаччини і незалежність держави буде скасовано.
У Гахи було два варіанти: або погодитися на умови Гітлера, і тоді окупація пройде безкровно; або не погодитися і тоді “спротив буде подолано силою зброї з використанням усіх наявних засобів”
Реакцію Гахи на цей ультиматум історики змальовують по-різному
Хтось пише, що Гаха усе ж чинив опір тиску Гітлера і відмовлявся прийняти принизливі умови передачі влади аж до 4 години ночі - допоки присутній на розмові Герінг не пригрозив тут же таки розбомбити Прагу вщент.
Інші стверджують, що після ультиматуму Гітлера, Гаху одразу спіткав серцевий напад.
Посол Франції Роберт Кулондр пізніше повідомляв, що о пів на п’яту ночі Гаха уже перебував «у стані повного краху і тримався тільки з допомогою ін’єкцій”.
Так чи інакше, йому зрештою викликали медичну допомогу і Гаха, перебуваючи на межі втрати свідомості, підписав документ.
А ось деталі, змальовані у “Спогадах” улюбленця фюрера Альберта Шпеєра, пізніше - рейхсміністра озброєнь і військової промисловості :
«…15 березня 1939 р до нового кабінету Гітлера був супроводжений президент Чехо-Словаччини. У цих стінах і розігралася та трагедія, яка вночі почалася капітуляцією Гахи, а рано-вранці завершилася окупацією його країни. «Під кінець я так “обробив” цього старигана,- розповідав пізніше Гітлер, - що він вже був готовий поставити свій підпис. Але тут у нього стався серцевий напад. У сусідній кімнаті доктор Моррель зробив йому укол, який у даних обставинах виявився надто дійовим: Гаха зібрався із силами і вже почав відмовлятися від підписання документу; довелося повозитися, допоки він (документ) остаточно не опинився в моїх руках”.
Цей документ був згодою президента Чехо-Словаччини на створення на території Богемії, Моравії і Селезії нового, підконтрольного нацистам квазідержавного утворення — Протекторату Богемії і Моравії.
Утім його підпис був чистою формальністю. Німецькі окупанти перетнули кордони ЧСР ще до підписання Гахою декларації про ліквідацію його держави.
«Уже о 19.00 14 березня,— доповідала в Кремль радянська розвідка,- німецькі війська окупували Моравську Остраву, прагнучи з одного боку завадити можливості виїзду і вивезення з Чехії кого би то не було до Польщі, а з іншого — побоюючись, аби поляки самі не захопили цей важливий індустріальний центр”. Очікуючи новин від передових частин, Гітлер і змусив Гаху сидіти в приймальні рейхсканцелярії.
Лише увечері 15 березня Гаха зміг вирушити до Праги поїздом. Відправлення потягу нацисти начебто навмисно затримали, аби Гітлер прибув до столиці уже колишньої Чехо-Словаччини першим.
О 19:30 Еміль Гаха підтримуваний під руки вояками СС, вперше увійшов до Празького Граду у новій якості — як «державний президент Протекторату».
* * *
Це державне утворення проіснувало трохи більше 6 років, і весь цей час його номінальним очільником залишався Еміль Гаха.
Чи був він щирим союзником Гітлера? Чи був він сам, зрештою, фашистом?
В одній з інтернет-публікацій, присвячених особі Гахи, я знайшов таку його характеристику від Йозефа Томеша з інституту ім. Масарика АН ЧР.:
«Для мене Гаха - представник і символ чеського національного спротиву в рамках протекторатної автономії. Автономії обмеженої, але все ж таки такої, яка має простір для маневрування.” Американский дипломат Джордж Кеннон, який перебував у Празі в часи встановлення протекторату, назвав тактику Гахи “частковою взаємодією зі злом з метою його максимального знешкодження”.Його боротьба була драматичною, трагічною. З часткою героїзму. Не варто забувати, що втручання Гахи врятувало тисячі людських життів, а це - чимало. Він свідомо взяв на себе роль жертви, якій судилося залишитися незрозумілою як своїми сучасниками, так і наступними поколіннями”.
У перші роки президентства Еміль Гаха намагався показати себе активним політиком, який відстоює права чеського народу. Він підтримував зв’язок із Едвардом Бенешем, який очолював уряд в екзилі, виступав проти культурного онімечченя чеського народу.
У жовтні 1939 року відмовився скласти присягу на вірність Гітлеру і успішно боровся за визволення чеських студентів, кинутих до концтабору за участь в демонстраціях проти нацизму. За його клопотання перед рейхспротектором Нейратом близько 2 тисяч студентів були відпущені на свободу.
Він був ініціатором створення Національного Братства, яке мало стати головною організацією чеського населення протекторату
...Усе змінилося після прибуття до Праги Рейнхарда Гейдріха, одного з організаторів Голокосту, призначеного заступником протектора. Гейдріх фактично і зосередив усю владу в Протектораті в своїх руках. З його подачі за участь в антифашистському спротиві було заарештовано прем’єр-міністра протекторату генерала Алїса Еліаша, найближчого соратника Гахи.
Президент залишився наодинці з нацистами. Загострилася його хвороба.
* * *
Після вбивства Гейдріха, вчиненого в травні 1942 року чехословацькими десантниками Йозефом Габчиком і Яном Кубішем, для чеського народу настала пора нових випробувань. За вбивство одного з своїх ватажків нацисти жорстоко помстилися, знищивши чеські села Лідіце та Лежаки. Гітлер планував стратити ще 10 тисяч чехів і на похоронах Гейдріха попередив Гаху, що, якщо подібне повториться, все чеське населення буде депортовано.
У ті важкі дні Гаха святкував своє 70-річчя і слухняно прийняв від фюрера особистий подарунок - розкішний мерседес.
У промові по радіо 30 травня 1942 року президент протекторату проголошував:
“Я прошу вас ще раз усвідомити великодушність Адольфа Гітлера, який нічого не вимагав від чеського народу, крім того, щоб цей народ спокійно займався своїми справами. Тому природно, що невдячність за цю щедрість повинна каратися скрізь, де вона проявляється, і віроломство, яке перетворює невдячність у зраду, має каратися тим більше. ... Той не чех, хто виступає проти Великої Німецької імперії ... Той не чех, що йде з Англією і Радянською Росією. Той не чех, що несе в наші краї розлад, зраду і злочин. Не майте милосердя до цих людей. Це злочинці-підбурювачі, які хочуть позбавити нас рідного даху над головою, нашого дорогого чеського дому. Цих зрадників, насамперед пана Бенеша, ми виключили з народу назавжди”.
3 липня на Вацлавській площі в Празі відбулася маніфестація на знак лояльності Чехії до Третього рейху. Натовп в 200 000 чехів вітав президента...
Гаха остаточно зламався, занепав духом і перетворився на маріонетку окупаційної влади. Німці скористалися цим, демонструючи його як символ «протекторатського патріотизму в Німецькій імперії».
І ось уже без жодного спротиву він підписує закон про переслідування євреїв, скопійований із відомих Нюрнберзьких законів.
В останні роки здоров'я Гахи швидко погіршувалося через атеросклероз. З 1943 року він майже не з'являвся на людях і перебував переважно в замку в Ланах.
Кілька разів він нібито прохав свого лікаря, доктора Майкснера, дати йому отруту, аби покінчити життя самогубством.
В останні місяці окупації уже не міг говорити і не впізнав людей.
* * *
9 травня 1945 року у Прагу увійшли радянські війська. Еміля Гаху було заарештовано і кинуто до в’язниці Панкрац.
З огляду на його стан, лікар клопотав про переведення свого немічного пацієнта до шпиталю. Але радянська окупаційна адміністрація в цьому відмовила.
Там, у в’язниці Гаха й помер. Сталося це 27 червня 1945 року. Дехто називає обставини його смерті загадковими, натякаючи на політичне вбивство. Так вважала і його сім’я.
Поховано президента протекторату спочатку в безіменній могилі на цвинтарі Виногради, і тільки через роки на ній з’явилася меморіальна дошка.
* * *
Чому Еміль Гаха погодився на цю посаду? Чи міг він відмовитися? Очевидно, міг. Але вирішив ризикнути. Були тому причиною амбіції немолодої вже людини? Чи все ж любов до свого народу?
Можливо,він вірив, в те, що йому стане сил і розуму вберегти чеську націю від повного винищення і зникнення з карти Європи? У те що Гітлер, як керівник великої держави і культурної нації все ж має щось людяне в душі й не відступиться від законів європейської цивілізації і християнських цінностей?
Після закінчення війни Національний суд республіки, зваживши всі обставини справи, визнав, що вже с початку 1943 року Гаха за станом здоров’я не міг нести відповідальність за свої дії.
Але хіба переконаєш народ? Скільки з тих 200 тисяч, які в 1942 році вітали союз із Гітлером, після перемоги над ним називали Гаху не інакше як колаборантом і зрадником батьківщини? А комуністичні історики прорадянської ЧССР тільки підігрівали ці настрої.
Лише після повернення Чехії на демократичний шлях розвитку ставлення чехів до Гахи потроху почало змінюватися. На складні запитання перестали давати прості відповіді, а з очей спала полуда історичних табу. Але дискусії тривають і до сьогодні.
* * *
І от що мені спало на думку, коли знайомився з історією Гахи... Про президента Бенеша чехи згадують з набагато більшою приязню. Хоча, якщо замислитися, саме він ухвалив рішення: погодитися на кабальний мир з Гітлером (А в грудні 1943, від імені уряду в екзилі підписав, як виявилося, не менш кабальний договір про дружбу між СРСР і Чехословаччиною).
Гаха ж прийняв країну в найгірші для неї часи, коли держава, не наважившись чинити опір окупантам, перестала сприйматися в Європі як суб’єкт міжнародного права...
* * *
Іще одне. Еміль Гаха був не єдиним у Європі, хто в ті темні часи пішов на вимушений мир з окупантами - і коли йшлося про німецьких нацистів, і коли на їхнє місце заступили радянські комуністи.
Я вже писав колись про двох маршалів, які підписували подібний мир. Один з них назвав такий мир “рятівним”, інший - “ганебним”. Це були Петен і Маннергейм.
Ім’я першого вкрите ганьбою, другого — славою.
Можливо, тому, що Третій рейх проіснував усього лише кілька років, а СРСР — півстоліття?
І Маннергейм не став зрадником, бо покоління тих, хто за підсумками Фінсько-радянського миру були на віки-вічні вигнані з землі своїх пращурів, не дожило до розпаду СРСР?
* * *
Нарешті хочеться спитати тих, хто сьогодні наполягає на проведенні президентських виборів в Україні і наперед погодився на короткий мир із територіальними поступками, бажаними для росії — їх, тих, хто пропонує себе в нові спасителі України, спитати: вам-то воно навіщо?
Я зрозумів би, якби це йшло від заслуженого бойового генерала, який у своїй передвиборчій програмі передбачив би мобілізацію з 18 років, довічне ув’язнення для дезертирів, загальну трудову повинність на заводах оборонки для усіх тих, хто не в армії, і таке інше, що не злякався б запропонувати бойовий генерал. Тоді перемир’я має сенс.
Але навіщо це президентство, здобуте здачею територій, потрібне цивільним юристам (які не бачать “серед українського політикуму жодного державника, а тому вирішили “особисто прийняти цей електоральний бій”)?
Навіщо воно артистам розмовного жанру, підстаркуватим героям позаминулих революцій, мільйонерам (і мільярдерам), обтяженим нерухомістю і бізнесом? Усім тим, хто думає, що президентські вибори в умовах суспільної розгубленості, срачів і недовіри до державних інституцій — це трамплін для легкого здобуття влади?
Ну, здобули. А мета? Заспокоїти народ “частковою взаємодією зі злом з метою його максимального знешкодження”? І померти в самотності, але при регаліях президента ще одного протекторату?
---------------
