Однією з вимог росії, озвученою на Алясці, було виведення українських військ із підконтрольної частини Донецької області та, по суті, добровільне здання цих територій рф. В обмін на це російська сторона запропонувала заморозити лінію бойових зіткнень у Херсонській та Запорізькій областях.
Пропозиція до краю самовпевнена і зухвала, з урахуванням того, що українська сторона ніколи не піде на подібні умови з моральних, етичних, військових та багатьох інших міркувань, що робить цей ультиматум немислимим. Але якщо ця вимога від росії і здається самовпевненою та зухвалою, то це лише на перший погляд. Насправді це явна демонстрація слабкості.
Окупація на ручнику
Вторгнення росії в Україну почалося у 2014 році за гібридним сценарієм, і фактично вже тоді розпочалася війна з російськими агресорами за Крим, Донецьку та Луганську області. На сьогоднішній день, фактично в 11-й рік війни між Україною та росією, російські війська контролюють із 26 517 км² площі Донецької області близько 20 000 км², при тому що під контролем української влади понад 6 500 км².
Якщо ж говорити про загальну площу захоплених територій, то до повномасштабного вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року росія захопила 43 969 км², причому практично вся основна частина цих територій була зайнята в 2014 році, коли країна була найбільш ослаблена — як політично, так і в силовому аспекті.
Починаючи з 2022 року, росія окупувала 70 611 км², причому 64 733 км² українських територій було захоплено в тому році, що було обумовлено фактором загальновійськової мобільної наступальної кампанії. Але після 2022-го темпи різко скоротилися: наприклад, за весь 2024 було окуповано 3 313 км², а станом на другу половину серпня 2025 року — трохи більше 2 500 км².
Не менш важливим показником є й те, що якщо у 2022 році в Україну вторгся окупаційний контингент чисельністю 180 тисяч осіб, то зараз кількість РОВ сягає 700 тисяч. Здавалося б, якщо угруповання зросло в 4 рази, то мають зрости і темпи наступу. Але ні — натомість зросли втрати, а темпи захоплення територій скоротилися більш ніж у 20 разів. За спостереженнями ряду аналітичних груп за останні 2 роки і 9 місяців росії вдалося окупувати лише 5842 км², що становить менше одного відсотка.
Все це вказує на те, що російська професійна армія, яка користувалася в 2014 році фактором несподіванки та слабкістю України, а в 2022-му – тотальною перевагою в повітрі і на морі, дуже швидко видихнулася, була обнулена протягом 2022 року, а в технічному плані – комплектація технікою остаточновиснажена в період 2023-2024 років. В даний час це яскраво демонструється застосуванням у ході наступу РОВ переважно пехоти та легких транспортних засобів.
По суті російська армія в Україні зараз намагається їхати, не знявшись з ручника.
Російське командування чудово розуміє, що якщо такі темпи наступу збережуться, то за наявності ресурсів Донецьку область вони зможуть повністю захопити лише через 2–3 роки, та й то не факт. Але навіть два-три роки кровопролитних боїв можуть забрати ще не менше півмільйона, а скоріше більше, життів російських солдатів. Щонайменше півмільйона лише на Донецьку область, не кажучи вже про інші ділянки фронту.
При цьому пропозиція заморозити лінію бойових зіткнень у Херсонській та Запорізькій областях в обмін на Донецьку виглядає безглуздо, оскільки вона фактично і так перебуває там в анабіозі з 2022 та 2023 років відповідно.
Усі ці чинники змушують росію демонструвати підвищену активність і намагатися видавати бажане — можливість нескінченно наступати — за дійсне: виснаження та уповільнення темпів просування на тлі незмінно високих втрат.
Імітація сили
Буквально напередодні зустрічі президентів США Дональда Трампа та рф володимира путіна на Алясці РОВ спробували влаштувати прорив на Добропіллі — багатокілометровий кидок близько трьох рот (близько 250 осіб) до важливого логістичного вузла. Цей перформанс мав здивувати Трампа і дозволити путіну хвалитися результатами прориву як демонстрацією сили. Але все пішло не за планом: «прорив» оперативно зрізали, російський загін самогубців нейтралізовано, а підкріплення виявилося в оточенні.
Наразі спостерігається активізація РОВ на півдні, у Херсонській та Запорізькій областях: туди перекидається підкріплення, ведеться перегрупування військ. Очевидно, що російське командування спробує інтенсифікувати південний напрямок, реанімувавши його і тим самим привертаючи увагу до пропозиції про заморожування лінії зіткнень. Але ця витівка може завершитися для командування РОВ тим самим, що і в районі Добропілля.
Висновки
Росія намагається без бою захопити частину України, розуміючи, що навіть нинішній темп бойових дій буде дуже важко утримати. Паралельно рф зазнає важких втрат у тилу — удари по НПЗ, підприємствам ВПК, залізничним вузлам та іншим об’єктам відбиваються на економіці. У країні, яка займає 6-те місце у світі за запасами нафти, виник дефіцит бензину. Ефект ударів по НПЗ дається взнаки не тільки у питаннях експорту, а й у внутрішнього споживача.
При цьому російське командування цілком розумно оцінює, що удари по тилу тільки масштабуватимуться — не лише дронами, а й крилатими ракетами «Фламінго», які нещодавно презентувала Україна. Причому наслідки таких ударів буде набагато важче виправити, враховуючи бойову частину цієї ракети масою понад тонну.
Російська армія просто не витягує те, що вони називають «СВО», тому й намагається торгуватися територіями, зберігаючи непохитну міну при огидній грі. Але вони торгуються стосовно того, що торгу взагалі не підлягає і навіть не обговорюється.
Усі вищевикладені аргументи лише доводять, що вимоги росії щодо Донецької області — це більша конвульсія розпачу, ніж зухвалий ультиматум. А вся російська “СВО” поставлена на ручник, з якого її вже зняти не вийде.
