Від брехні до правди.
1. Коли Росія окупувала Крим, почалися "рекламні" повідомлення до кримчан - "Росія повернулася назавжди", "Росія будує в Криму непереможну фортецю". Росія "переконала" більшість населення Криму в необхідності отримання російських паспортів, когось і переконувати було не потрібно, бо частина людей тільки чекали, коли можна буде зрадити Україну, когось переконав довгий рубль(карбованець?), когось переконали в каталажках та погрозами близьким. Частина населення вперто залишалась і залишається українськими громадянами. Хтось поїхав жити до материка, їх прихистила Україна.
Ще приблизно 600-800.000 теперішніх жителів Криму - це справжні окупанти - чиновники, військовослужбовці, пенсіонери та просто ті, які вирішили, що тут - краще, ніж у Рязані чи Якутську.
Кожен з цих людей зараз щоденно будує плани - коли бігти, куди бігти, як бігти. Хтось буде намагатися залишитись, чи через хворобу, чи через безгрошів'я. Хтось зі справжніх корінних народів - кримських татар, караїмів - на своїй землі. Але найцікавіше - це, мабуть, про що зараз думають предателі - міліціянти, есбеуушники, судді, прокурори, військові, які порушили свою українську присягу.
Судний день наближається.
2. Що стосується тепер вже щоденної бавовни в Криму, це ще раз говорить про те, що, коли хтось з диктаторів будує "вічну" державу, частіше за все він при житті бачить, що вічного нічого не буває. Наполеон, Гітлер, Муссоліні... ніхто з них не міг подумати про такий жахливий кінець. Світова спільнота зробила вибір, тому щоденно мы будемо дізнаватися про такі речі:
- нові озброєння для України;
- нові бавовни на Білгородчині, в Криму;
- нові знищені окупанти та зброю по всій лінії фронту;
- нові рішення по закінченню видачі віз та анулювання видів на проживання росіян в Європі.
Коло стискається.
3. Ми не знаємо деталей перемовин з ООН та Туреччиною, але, я впевнений, що питання не тільки в участі Туреччини у відбудові Харкова та місії ООН до Оленівки та МАГАТЕ до Енергодару. Думаю, закладаються основи майбутньої розмови про виведення російських військ, після зміни влади у Москві, або після системного наступу нашої армії. Туреччина хоче брати участь у всьому, що стосується акваторії Чорного моря та кримських татар, величезна багатомільйонна діаспора кримських татар на південному узбережжі Чорного моря з'явилася після масової еміграції, фактичного витеснення Росією наприкінці 18 сторіччя. ООН, майже недієздатна структура, просто змушена буде не пізніше наступного року або змінити статут та позбавити Росію права вето, або залишити більшість власних функцій якійсь новій установі, на базі Рамштайну або іншої структури міжнародної безпеки.
4. Наступного тижня - День Незалежності. Відмічати таке свято в умовах відкритих військових подій - велика відповідальність. Ми повинні, нарешті, зрозуміти, що це - не додаткове свято наприкінці літа, можливість відпочити на дачі, або на морі, а трагічна дата про вибір нашого народу, дата, в яку ми повинні згадати всіх, хто віддав життя за наше майбутнє, від Конотопу та Крут, до Іловайська та Маріуполя. Парад російської зброї на Хрещатику сьогодні - це частина майбутніх парадів у Луганську та Херсоні, Сімферополі та Севастополі, це перший крок до Молдовського Придністров'я та Грузинської Абхазії. Україна - не тільки фронтір, що захищає Європу. Україна сьогодні - це той інструмент, яким світова демократія повинна змінити злочинний режим у Москві.
5. І про зовсім інше. Якщо ми перемагаємо на полях боїв, ми повинні перемагати і на культурному та освітньому фронті. Коли ми прибираємо зі шкільної програми Толстого та Достоєвського, то ми повинні подумати не тільки про підручники літератури, а й про підручники з історії. Ми повинні зрозуміти, чому пам'ятники Богдану Хмельницькому ставилися і в часи імператорської Росії, і в часи Радянської Влади, а імена Виговського та Сагайдачного прибирали з підручників, а ім'я Мазепи вимовлялося тільки разом з образами типу "Іуда" чи "предатель". Можливо, потрібно максимально детально дослідити роль Бандери, як об'єднуючої сили, і чи не потрібно, нарешті показати, наскільки важливу роль зіграли у нашій історії Андрій Мельник та Роман Шухевич. Потрібно подивитися , наскільки програма по літературі перевантажена не тільки радянською українською літературою, а дорадянською - саме тою, яку вибирали радянські "літературознавці в погонах".
Інформаційна безпека, інформаційна перемога будуть тільки тоді, коли ми зможемо чесно відноситися не тільки до минулого, а й до теперішнього - про побудову відкритого інформаційного суспільства з жорсткими регуляторами, які мають заблокувати все, що пов'язано з інформаційним впливом держави-агресора.
