Бандерівська ОУН у 1940-і роки не була монолітною. Архіви і спогади сучасників залишили нам імена оунівських дисидентів, які боролися проти вождизму Бандери, Лебедя, Шухевича.
Ці непересічні люди намагалися, часто із ризиком для життя, перехопити ідею побудови української держави з рук догматиків і реформувати її на основі загальнонародного консенсусу...
***
Частина перша.
ПРОКОП
..У 1942 році Мирослав Прокоп (псевдонім "Гармаш"), референт пропаганди ОУН(Б), повернувся із подорожі по Східній Україні і зробив екстрену доповідь на засіданні Центрального проводу.
Лейтмотив виступу - Організація українських націоналістів не має жодної підтримки в тій частині України, яка до німецької окупації перебувала "під совітами". Причини цієї непопулярності він назвав такі:
1. Інтернаціональна політика Радянського Союзу придушила національні почуття українців, і відновити їх непросто. Важко визначити, чи є українці на цих територіях народом чи етнографічною масою.
2. Українці Сходу не зацікавлені в окресленні своєї держави лише етнічними землями. Вони хочуть користуватися ширшими територіями, які надає їм СРСР.
3. Керівні кадри ОУН на цих територіях не знають, як залучити на свій бік народ.
4. Політика ОУН на Сході і її гасло "Україна для українців" змусили великі маси неукраїнців вести боротьбу проти ОУН.
5. Населення на Сході України найбільш озлоблене проти німців і може солідаризуватися лише з тими силами, які ведуть проти німців збройну боротьбу.
6. Найбільш активна частина українців перебуває в більшовицькій партії і комсомолі, а інша є аполітичною і пасивною. Орієнтація на колишніх петлюрівців, давно скомпрометованих радянською владою, не дала результату.
У доповіді Прокоп сформулював такі рекомендації:
1. Зосередитися на проробці соціально- економічної програми ОУН(Б) (бо саме соціальні проблеми, а не абстрактна “державність” хвилюють українців Сходу).
2. Відмовитися від гасел, які принижують інші народи. Знайти основу для залучення до боротьби з більшовицькою владою і неукраїнців, шляхом пропаганди рівності й співробітництва всіх націй, які проживають на території України, в тому числі і росіян.
3. Вести боротьбу не під гаслом "Самостійної України", а під лозунгом звільнення території від більшовиків.
4. Посилити антинімецьку пропаганду і застосовувати більш ефективні методи боротьби з гітлерівцями.
Доповідь Прокопа викликала шок і несприйняття у керівництва бандерівської ОУН. Члени Проводу гостро розкритикували її й звинуватили доповідача у зраді.
І тільки заступництво авторитетного члена ОУН Михайла Степаняка, який сповідував ті самі погляди, на деякий час врятувало Прокопа від репресій.
ЛЕБЕДЬ
...Але ще у червні 1941 року стратегія ОУН(Б) здавалася цілком виграшною -- чекати, доки гітлерівці окупують терени України і проголосити незалежну державу.
Лідери ОУН не сумнівалися, що німці їх підтримають (як у 1918 році) і дозволять утворити Українську державу (бо ж Словаччині, наприклад, дозволили!). Треба лише проголосити, що вона є союзницею ІІІ рейха і розробити відповідну внутрішню і зовнішню політику.
На ІІ Великому зборі ОУН(Б) в квітні 1941 року в Кракові було ухвалено й відповідну до "політичного моменту" програму розбудови нової держави, змавповану з «принад» тоталітарної Німеччини - "націократії", расизму, партійної диктатури, етнополітичного трайбалізму, вождизу тощо.
***
Невдала спроба "відновлення" української державності 30 червня 1941 р. у Львові, арешт і ув'язнення в концтаборі Бандери і Стецька поховали цю красиву ідею. І оскільки "плану Б" у оунівців не було, вони буквально заклякли в ступорі.
Як пише в книзі "Конфлікти в ОУН" український історик Володимир Дзьобак, "Після арешту Бандери тоталітарна за спрямуваннм організація, яка трималася тільки на авторитеті вождя, була на межі розвалу".
Керівництво бандерівської ОУН терміново перебрав на себе Микола Лебедь, довірена особа Бандери, учасник атентату на Перацького і керівник служби безпеки ОУН.
Він отримав статус “урядуючого провідника", але так само намагався не робити різких рухів. Він терпляче очікував, що з наближенням перемоги над СРСР Берлін пом'якшить своє ставлення до українських націоналістів.
Утім така позиці не влаштовувала багатьох членів Проводу.
Михайло Степаняк і Гармаш побувавши в серпні 1941 року в ряді міст Галичини, з'ясували, що, ніхто не зробив висновків з арешту Бандери і Стецька. Місцеві осередки ОУН продовжували цілком легально працювати на очах у нацистів і в них панували пронімецькі настрої.
Степаняк і Гармаш намагалися переконати однопартійців, що настав час піти у підпілля і розпочати війну проти гітлерівців.
Однак Провід не підтримав їхню пропозицію. (Лише наприкінці 1941 року Лебедь погодився перевести низові організації на нелегальне становище )
***
Стратегія очікування «у моря погоди» продовжувалася.
Навесні 1942 року Є.Стахів привіз до Лебедя інструкцію від Бандери, в якій той застерігав від проведення акцій проти німецьких окупантів.
«Антинімецькі акції шкідливі, треба навпаки поліпшувати і координувати спільні дії з німецьким командуванням», наводит Дзьобак текст отриманої оунівцями від провідника інструкції.
Він вважає, що керівництво ОУН психологічно не було готове вести війну з гітлерівцями з огляду на тривале співробітництво з ними до війни, зокрема, з вермахтом і службою Канаріса.
Підтверджена пронімецька позиція була і на ІІ конференції ОУН у березні 1942 року, де зазначалося, що Німеччина безумовно переможе СРСР і не треба їй у цьому заважати.
***
Саме з цих позиці на ІІ конференції і було розглянуто критичний огляд Прокопа (із згадки про який почав цю оповідь), де він висловлював думку, що за наявної програми й ідейної платформи ОУН не в змозі очолити національно-визвольну боротьбу по всій Україні.
Самого Прокопа, як "розкольника" Лебедь до участі в конференції не допустив, тож той не міг захистити свою позицію. А під час обговорення всі делегати окрім Степаняка і Турчмановича засудили позицію Прокопа.
Закінчилася спроба змінити курс організаії тим, що Лебедь виключив Прокопа з членів Проводу.
МІТРИНГА
Прокоп був не єдиним опозиціонером в бандерівській ОУН, який критикував прогітлерівську політику Проводу і закликав враховувати інтереси українців Сходу.
Одним з перших у цьому ряду був Іван-Тадей Мітринга, відомий діяч ОУН, публіцист, автор ряду теоретичних праць з ідеології націоналізму.
Вже в тридцятих роках він закликав українських націоналістів, образно кажучи "почути Донбас". «Центральна проблема України це ані Київ, ані Львів, але - Донбас», писав він, цим показуючи значення робітництва та соціальних проблем для всякої визвольної боротьби.
Саме Мітринзі, до речі належить і гасло:"Свободу народам. Свободу людині", яке він сформулював у 1938 році у статті в газеті “Геть з більшовизмом”.
Цей лозунг пізніше підіняв на прапор ІІІ Збір ОУН(Б).
Мітринга очолив так звану "ревізіоністську" течію в ОУН(Б), виступаючи за демократизацію її програми.
Ще у 1940 році він виступив з критикою концепції Степана Бандери - орієнтації на Німеччину, висунувши гасло: «Разом з поляками, французами, народами СРСР за вільну Європу без Гітлера і Сталіна».
Німецька окупація і позиція українців Сходу змусила його остаточно розійтися з очільниками ОУН ідейно. Наприкінці 1942 року Мітринга, Б.Левицький, В.Ревак і ряд інших діячів покинули лави організвції.
Мітринга намагався створити свій бойовий підрозділ, який воюватиме з нацистами. Його погляди поділяв Тарас Бульба-Боровець, до якого Мітринга й приєднався незабаром.
Перебуваючи у лавах УПА(Б.-Б.), Мітринга розробив нову програму визвольної боротьби, в яку заклав соціалістичні і соціал-демократичні ідеї.
Згодом він створив Українську народно-демократичну партію, яка хоч і не мала масштабів ОУН, але дістала підтримку багатьох самостійницьких рухів України. Загинув Мітринга у бою із об'єднаними загонами Армії Крайової і польських комуністів.
КЛИМОВ- ЛЕГЕНДА
У березні 1942 року на згаданій уже ІІ конференції ОУН відбувся розгляд персональної справи організаційного референта ОУН(Б) Климова-Легенди, який начебто хотів здійснити переворот і змістити Лебедя.
Климов пояснив свою критику Лебедя тим, що після арешту Стецька німці «показали своє справжнє обличчя», але Лебедь не поспішав оголошувати їм війну.
Климова було знято з усіх посад в ОУН і відправлено під домашній арешт. Згодом він був схоплений гестапо і загинув у його катівнях.
ТУРЧМАНОВИЧ
Ще одним демократичним опозиціонером до пронімецького курсу ОУН був Михайло Турчманович, досвідчений член організації, поліглот, який отримав філософську освіту в Римі і мав добрі стосунки з Коновальцем і Бандерою.
У 1941 році, спостерігаючи за звірствами гітлерівців в Україні, він передбачив, що за такої ненависті українців до Німеччини СРСР у війні може перемогти. А отже конче треба, не зволікаючи, самим розгортати боротьбу з гітлерівцями.
Турчманович, як і інші оунівські “демократи” вважав, що націоналістичні ідеї ОУН, розроблені вихідцями із Західної України, не враховують реалії радянської дійсності, а тому є непопулярними на Сході.
Його, як Мітрингу та пізніше "Гармаша", теж звинуватили в ревізіонізмі, а також у спробі скинути Бандеру і зайняти його місце вождя. Турчманович був убитий у 1943 році, за деякими даними, службою безпеки ОУН.
"ЧОРНИЙ"
Утім Турчмановича підтримали чимало діячів ОУН.
Представник організації від Рівненської області на псевдо "Чорний", наприклад, був переконаний, що "купка націоналістів-західняків не може вирішувати питання самостійності України без урахування інтересів найбільш заселеної східної частини України".
"Чорний" вважав, що не треба намагатися протягувати в роботі із східняками "фашистський устрій", натомість пропагувати створення "самостійної радянської держави".
"Чорного" як і його прихильників було виключено з лав ОУН, як зрадників.
Позицію "Чорного" підтримали два представники Дубинського округу- Полин і Цемент, яких також виключили з ОУН.
ПОЛТАВА І ГОРНОВИЙ
Петро Полтава і Йосип Горновий продовжили справу "Чорного" і Турчмановича, за що удостоїлися тавра "комуністів" від "батька" українського інтегрального націоналізму Донцова (на ідеях якого виросли Бандера і його оточення).
***
Проте оунівці так званого “лівого» ухилу, незважаючи на тиск ортодоксів, продовжували відстоювати свої погляди і, зрештою, озброїли Українську повстанську армію (яка на той час іще повністю не підпорядковувалася ОУН) новою ідеологією, метою якої було, зокрема перетворити російський народ та інші народи СРСР на союзника у боротьбі із більшовизмом.
СТЕПАНЯК
На ІІІ конференції бандерівсьої ОУН у лютому 1943 року головним доповідачем і організатором подальших змін став Михало Степаняк. Він зазначив, що Радянський Союз веде виснажливу війну з німецькими загарбниками і в очах українського народу і світу виступає як єдина сила, здатна захистити українців від німецького рабства. А тому треба засвідчити здатність українського визвольного руху власними силами захистити українців від гітлерівців.
Він пропонував підняти повстання проти німців за участю усіх національно- визвольних рухів - УНДО ,УСРП, УНРівців і захопити владу без участі Червоної Армії.
Більшість оунівців підтримала цей план, але через позицію Шухевича його реалізацію було заблоковано.
На цій же конференції "демократи" намагалися змінити назву організації, бо слово "націоналіст" погано сприймається на Сході України і асоціюється із словом "фашист" (оунівці увійшли в Україну разом із німецькими частинами). Пропонувалося також внести зміни до програми партії.
***
Після конфлікту в керівництві ОУН і усунення 3 травня 1943 року Лебедя з поста урядуючого провідника фактичним очільником Проводу став Роман Шухевич, від якого очікували зміни курсу організації. Натомість як пише Дзьобак, антинімецька боротьба з боку ОУН з приходом Шухевича зовсім згасла.
На численні наполягання Степаняка - підняти повстання проти німецьких окупантів у союзі з усіма окупованими народами, бо таким було рішення ІІІ Конференції, відповідь у Шухевича була одна: рішення конференції застаріли, і треба вести підготовку до боротьби з СРСР, а не повстання проти німців.
"ГАРМАШ"
У серпні 1943 року відбувся ІІІ Надзвичайний Збір ОУН(Б).
"Гармаш" у своїй доповіді знову запропонував почати готуватися до революції в СРСР, а для цього - утворити єдиний фронт з усіма народами, які входять до складу більшовицької імперії.
Презентуючи проєкт оновленої програми ОУН, Степаняк вкотре запропонував: "При тактиці мусимо розраховувати на російський елемент, а після розпаду СРСР кожен піде своєю дорогою".
Великий збір, зрештою, ухвалив нову програму. У ній, зокрема, схвалювалися «індивідуальне та колективне користування землею у залежності від волі селян, свобода друку, слова, думки, переконань, віри й світогляду, повне право національних меншостей плекати свою національну культуру».
У засадах діяльності організації декларувалося, що ідеалом нового суспільства є знищення всіх форм експлуатації, побудова всенародної держави, та витворення нової людини. Проголошувалася свобода світогляду, та недопустимість нав'язування суспільству жодних доктрин і догм.
(Красиві слова. Але Володимир Дзьобак зауважує, що заява "про недопустимість нав'язування" жодних доктрин і норм, схвально зустрінута Збором, з'явилася буквально за тиждень після того, як оунівцями був розгромлений штаб політичних конкурентів - одного з ініціаторів "первинної" УПА - Бульби-Боровця.).
У нову програму ОУН(Б) потрапили й слова, автором яких був (оголошений ревізіоністом і відступником) Мітринга : "Свободу народам. Свободу людині".
Утім, демократичне крило так і не змогло позбавити програму ознак "націократії" - «свобода людини” була посунута на задній план пунктом про "вищість інтересів нації".
Виступаючи на Зборі, М. Степаняк запропонував взагалі розпустити бандерівську ОУН, оскільки, на його думку, назва "ОУН" скомпрометована співробітництвом з німцями. А на її місці створити нову організацію із залученням представників із Східної України.
Гострій критиці було піддано і діяльність УПА. У деяких виступах на Зборі ( Дзьобак не уточнив, чиїх саме) відзначалося, що УПА скомпрометувала себе своїми бандитськими діями проти польського населення.
Однак Шухевич і ряд інших діячів ОУН виступили на захист діяльності УПА "Клима Савура"(Клячківського), який особливо прославився "звільненням українських територій від поляків" на Волині.
