Я не планувала виїжджати. Я хотіла залишатися вдома, боротися і захищати свою країну. Я присягала українському народові. Але я змушена була залишити Україну, щоб врятувати своє життя.
Бо вдома мене не лише не захистили — мене знищували.
Я зверталася всюди:
до правоохоронних органів,
до держслужбовців,
до депутатів,
навіть до Президента.
Жодної допомоги. Навпаки — системний тиск. Одні — наказами і командами, інші — бездіяльністю. Це теж форма насилля.
«Безпрєдєл» як система
В Україні сьогодні корупційні клани йдуть проти тих, хто намагається їх зупинити. Це не просто випадковість — це система.
Я — лише один приклад. Але таких, як я, сотні.
Ось Сергій Грищенко, військовий з в/ч 3021 нацгвардії. Він, як і я, виступив проти корупції. Його:
- незаконно звільнили;
- підробили документи та навіть його підпис у матеріалах справи;
- судді й адвокати стали на бік системи, бо його поновлення означало б кримінальну відповідальність для тих, хто його знищував.
Сергій сьогодні бореться за своє право на життя і гідність, не маючи елементарних засобів для існування. Це не окрема історія — це масова практика репресій проти військових і поліцейських, які не мовчать.
«Демократія» тільки на папері
Мене двічі незаконно звільнили з поліції. Мене намагалися залякати, вивезти, зламати. Я пережила насильство, підробку документів, судові махінації. Суддів і прокурорів не цікавила правда — їх цікавило виконати замовлення системи.
Влада прикривається красивими словами про свободу і демократію. Але в Україні немає демократії. Є тільки папірці з текстами законів, які ніхто не виконує.
Президент, який мав би захищати своїх громадян, замість цього «кришує» тих, хто тисне на нас. Він не просто мовчить — він запускає проти нас своїх шавок, систему, яка нищить усіх, хто не згоден.
Демократія там, де я стала чужою
Я поїхала. Бо в Україні залишатися — означало загинути.
І знаєте, що я побачила за кордоном?
Я була для них чужою. Але мене прийняли як свою.
Держава допомогла, щоб я могла вижити.
Дала можливість вивчити мову.
Я навчаюсь в університеті та вивчаю право.
Коли у мене виникали проблеми, я не боялася писати у держоргани. І отримувала відповіді. Отримувала допомогу.
Це і є демократія. Це і є справжня свобода.
⚖ Контраст
В країні, де я народилася і за яку я воювала, свободи й демократії немає. Там залишилися лише слова і папірці.
В країні, куди я приїхала як біженка, я відчула, що означає справжнє піклування про людину. Там, де навіть чужу людину захищають як громадянина.
Висновок
Мені боляче це писати. Але це правда:
За свободу в Україні — тебе знищують.
За свободу в демократичній країні — тебе захищають.
Я більше не вірю в гучні слова з українських трибун. Бо я бачила, як вони ламали мене і моїх побратимів.
Але я вірю в демократію, бо я відчула її на собі там, де я була чужою.
І це гіркий парадокс: в Україні ми воюємо за свободу, якої вдома немає. А знаходить її людина лише тоді, коли тікає від держави, яку захищала.
На фото з державним прапором України - як символ сподівань та віри в звичайних людей. Віра не в державні органи України та ту державу, яку узурпували негідники.
Віра в ту Державу, за яку я боролась та борюсь.
