Збройні сили України повинні були стати ще більш «сумісними» з військами Північноатлантичного альянсу. Бо якщо навіть Україна і не сподівалась повноцінно вступити у НАТО найближчими роками – усі шанси стати офіційним американським союзником в неї були ще тоді.
Як і більшість того, чим пропаганда лякала дітей та бабусь у радянські часи, блок НАТО виявився цілком позитивною та потрібною в світі організацією. Завдяки Альянсові, різноманітні диктатори та фанатики, які колись відчували себе вільними у своїх міжнародних злочинах, були змушені наступити на горло своїм божевільним амбіціям. Ті, хто катував власний народ, або зазіхав на сусідів – були покарані, ставши зразком для інших. А ще участь в НАТО стала своєрідною мірою демократії – туди беруть лише вільні країни з ринковою економікою, такі справи. Тож не дивно, що шлях України до співпраці з Альянсом був довгий та непростий. Цим шляхом залякували електорат проросійські партії. Цей шлях потайки блокували куплені Кремлем популісти. Цей шлях намагався здолати Віктор Ющенко, зраджений майже усіма прибічниками. Але далі за всіх просунувся на дорозі до НАТО Петро Порошенко, який за п’ять років своєї каденції підняв співпрацю з Альянсом на небачену до того висоту.
Саме НАТО простягло Україні руку допомоги у 2014-му. Від прямих поставок озброєння до спільних військових навчань. Від лікування поранених вояків в найкращих західних клініках до дипломатичного тиску на агресора. Україна стала вірним союзником НАТО, своєрідним східним форпостом на шляху Росії та її божевільних загарбницьких планів. Протягом другої каденції Президента Порошенка ми повинні були якщо не вступити до Альянсу, то, принаймні, отримати План Досягнення Членства. Але історія пішла іншим шляхом.
Ні, формально при Зеленському НАТО не кинуло Україну. Продовжуються навчання, продовжується дипломатична допомога. Але, придивляючись та прислухаючись до дій нинішньої української влади, західні політики роблять відповідні висновки – невтішні для нас. Коли екс-президент Естонії заявляла, що вступ до Альянсу для України – «справа десятиліть і епох», це ще можна було сприймати, як приватну думку. Але, коли ціла Ангела Меркель, йдучи з посади канцлера, заблокувала військову допомогу Україні по лінії НАТО – це значно серйозніший симптом. Тепер ще й РФ висуває до керівництва НАТО ультиматуми з вимогою кинути Україну до російської «зони впливу». На жаль, українцям доведеться відкласти надії на приєднання до Альянсу, та й на плідну співпрацю з ним взагалі, до приходу нової влади. Не зрадницької, а української.
