Українська оборонна промисловість часів війни породжує історії, схожі на фантастичні сюжети. Одна з них – стрімкий і скандальний злет компанії Fire Point, що за лічені роки пройшла шлях від обслуговування кінозйомок до виробництва ударних дронів і ракет. Як сталося, що кастингова агенція з минулого шоубізнесу раптом отримала оборонні контракти на 1 мільярд доларів – тобто близько 10% усього оборонного бюджету України? Чи то новаторський прорив воєнного часу, чи добре зрежисований спектакль із зв’язками у верхах? Розбираємось у розслідуванні The New York Times, де факти говорять самі за себе – і ставлять незручні запитання.
Від кінокастингу до дронів: карколомна трансформація
До повномасштабної війни компанія Fire Point взагалі не мала стосунку до оборонки. Вона починала як кастингова агенція для кіно- і телепроєктів – зокрема, надавала послуги для фільмів за участю Володимира Зеленського ще в ті часи, коли нинішній президент був актором. За даними урядових реєстрів, бізнес, що згодом став Fire Point, офіційно займався підбором акторів і локацій для зйомок. Її власник Єгор Скалига паралельно очолював фірму At Point, яка спеціалізувалася на пошуку місць для кінозйомок, а теперішня технічна директорка Ірина Терех до війни керувала компанією з виробництва бетонних лавок. Показовий штрих: у титрах романтичної комедії «Вісім найкращих побачень» (2016) з Зеленським у головній ролі зазначено, що саме компанія Скалиги відповідала за локації для зйомок. Хто б міг подумати, що за кілька років ця ж команда людей без жодного досвіду в аерокосмічній галузі стане «улюбленцем» Міноборони?
Повномасштабне вторгнення Росії кардинально змінило долю Fire Point. За надкороткий строк фірма перетворилася на одного з найбільших оборонних підрядників України. Замість кастинг-студії – мережа з приблизно 30 секретних виробничих цехів, де тепер збирають далекобійні ударні дрони. Матеріали – далеко не високі технології, а пінопласт, фанера, пластик і композити, тобто дешеві компоненти, доступні будь-якому гаражному гуртку. Попри це, державні замовлення посипалися на новоспеченого «оборонного гіганта» немов з рогу достатку: загальний портфель контрактів Fire Point нині оцінюється в той самий $1 млрд. Для розуміння масштабу: це приблизно десята частина всіх оборонних закупівель країни за рік війни. Невже справді ніхто з профільних виробників не міг конкурувати – чи секрет успіху криється не лише в таланті інженерів Fire Point?
Дрони за ціною крила літака
Разючі фінансові успіхи Fire Point супроводжуються не менш разючими цінниками на її продукцію. Флагман компанії – далекобійний безпілотник FP-1 – продається державі приблизно по $55–58 тисяч за штуку. Чи багато це? Для порівняння, українські волонтери-інженери створюють аналогічні дрони-камікадзе в рази дешевше. Аудит закупівель Міноборони виявив шокуючу річ: за оцінками фахівців, собівартість FP-1 значно нижча за заявлені компанією $58 000 за одиницю, тож держава могла б диктувати постачальнику істотне зниження ціни. Більше того, закон зобов’язує оборонне відомство торгуватися, якщо товар перевищує поріг рентабельності. Але жодних переговорів не було – контракти підписали без торгу, фактично переплативши близько $16,7 млн бюджетних коштів. Чому Міноборони в ролі замовника повелося так покірно, наче статист у кіно? Чиї інтереси були насправді на кону в цьому «атракціоні щедрості»?
Не дивно, що ціною дронів Fire Point зацікавилися антикорупційні органи. НАБУ відкрило провадження і з’ясовує, чи не завищувала компанія вартість своїх БПЛА за контрактами з Міноборони. Слідство також підозрює можливі махінації з обсягами поставок: перевіряється версія, що Fire Point могла недопоставити частину оплачених дронів, видавши, наприклад, 700 штук там, де за документами значиться 1000. Окремо розслідується тема закупівель компонентів: за даними експертів, деякі китайські та турецькі деталі для FP-1 перепродавалися фірмою державі з націнкою 200–300%. Іншими словами, «рожевий» націнковий жирок на цих дронах міг виявитися дуже товстим. І все це – в умовах воєнного часу, коли кожна гривня на обліку.
Друзі президента в тіні «Фаєр Пойнту»
Хто стоїть за карколомною кар’єрою вчорашньої кастинг-фірми? Ринок подейкує про впливові зв’язки. Національне антикорупційне бюро особливо цікавиться можливою роллю бізнесмена Тимура Міндіча – давнього соратника Зеленського і співвласника його студії «Квартал 95». За даними журналістів, одразу п’ять незалежних джерел підтвердили: слідство перевіряє версію, що Міндіч є фактичним бенефіціаром Fire Point. Один урядовець на умовах анонімності прямо заявив: «Досить активно ходять чутки, що безпілотники Fire Point пов’язані з Міндічем, і я повністю переконаний, що ця версія відповідає дійсності». Компанія, звісно, все заперечує. У Fire Point стверджують, що ніяких таємних акціонерів у них немає, а панові Міндічу буцімто навіть відмовили, коли той просив продати йому частку. Та чи багато ми бачили корупційних історій, де фігуранти чесно зізнаються з першого дня?
Варто зазначити, що зв’язки Fire Point із «Кварталом» – це не вигадки журналістів. Фактично сама історія компанії проросла з шоу-бізнесового ґрунту, спільного з Зеленським. Тож припущення про тіньову підтримку «своїх людей» з Банкової виглядають зовсім не фантастично. Галузеві експерти вже назвали цю ситуацію «тіньовими зв’язками з владою»: за їхніми даними, Fire Point має лобі в Офісі Президента, яке блокувало конкурентів на ринку дронів. «Ми могли бути попереду, але втратили час через блокування», – бідкається про згаяні можливості один з волонтерів-розробників дронів. Виникає риторичне питання: чи змогла б нікому не відома фірма так швидко вибитися в лідери без потужного «даху» у верхах?
«Держзрада» для журналістів і розправа над критиками
Попри секретність, правда про феномен Fire Point почала пробиватися назовні – і реакція фігурантів виявилася агресивною. Після публікації розслідування в Kyiv Independent керівник Fire Point Єгор Скалига надіслав до редакції вимогу спростувати інформацію про слідство НАБУ. Більше того – пригрозив поскаржитися на журналістів до СБУ, звинувативши їх у «державній зраді» та пособництві агресору за те, що посміли оприлюднити ці факти. Мовляв, матеріал був “замовлений невідомими” і “покликаний зірвати ракетну програму України”. Такий випад демонструє нервозність: якщо компанії нема чого приховувати, навіщо лякати пресу спецслужбами? Головна редакторка Kyiv Independent Ольга Руденко назвала лист Скалиги прямим тиском та спробою залякати не лише її команду, а й будь-кого, хто насмілиться копати далі. Виходить, замість прозорих відповідей суспільству – залякування і ярлики «зрадників».
Тиск відчули на собі не тільки журналісти, а й військові, що критикували монополізацію ринку дронів. Юрій Касьянов, легендарний волонтер і командир ударної роти БПЛА Держприкордонслужби, відкрито звинуватив Міноборони у створенні тепленького місця для Fire Point за рахунок інших команд. Він на власні очі бачив, як перспективні розробки волонтерів відсуваються на другий план, поки Міноборони скуповує сирі FP-1. І от у жовтні 2025 року підрозділ Касьянова несподівано розформували наказом згори. Сам офіцер не має сумнівів щодо причини: «Нас розганяють за те, що ми говорили про монополію Fire Point». Спочатку – допити і поліграфи, потім – наказ про ліквідацію однієї з найефективніших рот аеророзвідки, що знищила сотні цілей ворога. Виглядає як показова розправа для тих, хто насмілився критикувати «священну корову» оборонного бюджету. Хто після цього ризикне відкрито ставити запитання про рожевий феномен Fire Point?
Ракета «Фламінго»: з гарніру до комедії в ударну силу війни
Назва нового дітища Fire Point – FP-5 «Flamingo» – звучить майже як жарт. Рожевий фламінго, гротескно заступивший місце сталевого сокола в небі війни. Компанія гучно рекламує цю «чудо-ракету»: крилата ракета з дальністю до 3000 км і бойовою частиною на 1 тонну вибухівки. Президент Зеленський особисто назвав «Фламінго» чи не «найуспішнішою» українською ракетою в арсеналі. Дійсно, такі характеристики дозволяють діставати цілі мало не на всій території країни-агресора. Але походження назви викликає посмішку і сум водночас. Ракету нарекли “Фламінго” тому, що перші зразки… були рожевого кольору – через дефект виробництва. За офіційною версією, корпус пофарбували рожевим, щоб легше знаходити уламки після випробувань; за неофіційною – просто допустили технологічний збій, який став приводом для жартів про «жіночу» компанію, що клепає дівочі ракети. Хай там як, а образ вийшов символічним до іронії: рожева зброя від колишньої кінофірми. Можливо, у Голлівуді це зійшло б за продакт-плейсмент у пародійній комедії. Але на ділі «Flamingo» уже реальність війни – такі ракети Україна вперше успішно застосувала в бою у серпні 2025. Кажуть, цілими серіями «фламінго» планують нищити стратегічні об’єкти РФ – від складів до нафтопереробних заводів. І тут виникає риторичне питання: чи не стане рожевий фламінго символом завищеної ціни перемоги для українського бюджету? Адже виробляється він тими ж людьми, що продали нам дрони з чималою маржею.
Для справедливості варто згадати: Fire Point запевняє, що її вироби дешевші за західні аналоги. Мовляв, один «Flamingo» обходиться десь у $500 тис., тоді як крилата ракета Storm Shadow чи ATACMS – це мільйони. Утім, реальну собівартість ми навряд чи дізнаємось через гриф секретності. А от те, що FP-1 вже стали «робочими кониками» українських ударів по тилах ворога, – факт відомий. За оцінками самих же військових, дешеві дрони Fire Point виконують до 60% ударів по цілях на території РФ (передусім по нафтопереробних заводах та складах боєприпасів). Тобто цей «дитя кінопрокату» реально перетворився на вагомого гравця війни. Шкода тільки, що тепер його успіхи затьмарені підозрами: чи не надто дорого держава заплатила за цей воєнний технологічний ривок?
Висновки: мовчання влади і уроки «рожевого» скандалу
Історія Fire Point – це історія про тонку межу між героїзмом і корупцією на війні. З одного боку, українська стартап-імпровізація вражає світ: три роки тому – кастинг локацій для мелодрами, а сьогодні – 1000-кілометрові удари в глибину Росії. Такі темпи розвитку для оборонки справді небувалі і могли б увійти в підручники як «українське диво». Але з іншого боку – ми бачимо класичні ознаки кулуарщини: космічні ціни без торгів, рекордні прибутки для обраних, куми-друзі серед бенефіціарів, тиск на критиків. Попри численні викриття, влада досі не надала жодних чітких роз’яснень. Профільні чиновники не пояснили, чому оборонне замовлення віддали саме новачкам з кіноіндустрії, тоді як десятки досвідчених конструкторських команд і військових волонтерів залишилися за бортом. Ніхто з урядовців не спростував фактів, оприлюднених журналістами – ні про кастингове минуле, ні про зв’язки з Міндічем, ні про переплату мільйонів. Зеленський теж поки мовчить, ніби скандалу й не існує.
Але замовчування – не вихід. «Скандал з Fire Point – не ізольований випадок, а симптом глибокої корупції в оборонці», – констатують аналітики. Громадськість і західні партнери уважно стежать, чи покаже ця історія здатність України очищувати свою «оборонну кухню» навіть під час війни. «Рожевий фламінго», народжений у кінопрокаті, вже став грізною зброєю проти ворога. Невдовзі побачимо, чи зроблять висновки ті, від кого залежить очищення оборонного сектору. Якщо ні – ризикуємо отримати сиквел цієї гіркої драми. І навряд чи в ньому буде хепі-енд.
Fire Point — симптом системної хвороби України: зрощення влади, бізнесу і війни в самій верхівці країни. Поки не буде незалежного контролю над фінансуванням ВПК, будь-який «Фламінго» може виявитися не зброєю, а декорацією для нового фільму — “8 найкращих прильотів”.
Так війну нам не виграти.
