"Війна в Україні: справа про хабар у розмірі 100 мільйонів доларів показує, чому Київ бореться" - Юрій Ніколов

Дуже хороша для нас стаття в «Bloomberg». Тут натякають, що Зеленський якшошо не кончена сволочь. Українці розробили механізми для боротьби з девіантами. Тому корупціонерам тут не так харашо як раніше. Тут прямо кажуть, що Зеленський почав говорити про боротьбу з корупцією, а не з антикорупціонерами. Тому є шанс, що європейці правильно сприймуть наші події: ми не просто хворіємо на корупцію, а лікуємось від неї. Ми хочем зіскочити з голки. Просто не буде.

Війна в Україні: справа про хабар у розмірі 100 мільйонів доларів показує, чому Київ бореться

Існує принаймні дві законні реакції на звинувачення, що група високопоставлених українських чиновників привласнила 100 мільйонів доларів з контрактів на ремонт і захист критичної енергетичної інфраструктури країни, навіть коли російські атаки занурюють країну в темряву і холод. Одна з них — відчай, інша — радість. Друга, як би дивно це не звучало, є більш логічною.

Цей епізод розкриває суть того, чому українці взагалі воюють. Війна почалася в 2014 році, після того як тодішній президент Віктор Янукович був повалений масовими протестами проти його корупції епічних масштабів і полону Москви, який це створило. Хабарництво було клеєм, за допомогою якого Кремль тримав свого сусіда під контролем з моменту розпаду СРСР у 1991 році, проникав у його служби безпеки, маніпулював його лідерами та знищував його військо.

Не можна не наголосити, що саме угода про торгівлю та асоціацію з Європою, яка загрожувала всьому механізму анакондійського поглинання, змусила Володимира Путіна в кінцевому підсумку вдатися до сили. І Путін знав свого чоловіка. Він запропонував Януковичу 15 мільярдів доларів, щоб той відмовився від угоди з Європейським Союзом, що спричинило так звану революцію на Майдані, коли лідер України погодився не підписувати угоду. За цим послідували втеча Януковича, анексія Криму Росією, початок гібридної війни на сході України і, нарешті, повномасштабне вторгнення.

Не повинно дивувати, що бюрократичні структури, сформовані в умовах такої системної корупції, тепер, як стверджується, знайшли способи заробляти гроші на війні. Так само не повинно дивувати, якщо виявиться, що в основі операції лежить російське втручання. Згідно із заявами Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, які проводять розслідування, було: Андрій Деркач, який втік до Москви незабаром після вторгнення в лютому 2022 року, був заочно звинувачений у державній зраді наступного року і став сенатором російського законодавчого органу в 2024 році. Зараз його офіс звинувачують у відмиванні викрадених грошей.

Не буде дивно, якщо з'ясується, що ймовірним організатором цієї схеми є бізнесмен, близький до чинного президента, а саме Тимур Міндіч, який володіє телевізійною студією «Квартал», яку він заснував разом із Володимиром Зеленським. Саме ця компанія зняла серіал «Слуга народу», сатиричну комедію про ендемічну політичну корупцію в Україні, яка вивела Зеленського на президентський пост, а життя повторило мистецтво. НАБУ не назвало імені Міндіча і не надало жодних доказів проти нього. Проте агентство провело обшуки в його власності, що змусило українські ЗМІ визнати його об’єктом розслідування. Згідно з цими повідомленнями, він покинув країну незадовго до початку обшуків.

Російські пропагандисти, тролі, боти та їхні поплічники матимуть чудовий привід для радості. Адже це, безсумнівно, є доказом того, що Україні не варто допомагати, що будь-які надані гроші будуть вкрадені, що вона — попри всі гучні розмови про демократію — нічим не краща і нічим не відрізняється від свого агресора. Звичайно, прагнення Києва до членства в ЄС щойно зробило великий крок назад.

Однак справжньою несподіванкою має бути те, що було викрито нібито змову з метою привласнити 100 мільйонів доларів з національних коштів, виділених на життєво важливі заходи з забезпечення електроенергією та опаленням. І не тільки це, а й те, що викриття було офіційним, оприлюдненим після 15-місячного розслідування діяльності державної атомної енергетичної компанії «ДжСК Енергоатом».

НАБУ та прокурори, які проводять спільне розслідування, є незалежними. Їхні офіси були створені після антикорупційних протестів на Майдані в 2014 році та під сильним тиском з боку США та ЄС. Це ті самі організації, які Зеленський намагався знищити та взяти під свій контроль у липні, коли стало відомо про поточні розслідування. Миттєві вуличні протести – навіть у розпал війни – змусили президента відступити та дозволити продовжити розслідування. Президент, можливо, думав, що війна відлякає людей від виходу на вулиці, але це не сталося.

Цього разу Зеленський підтримав розслідування НАБУ і наказав урядовим органам співпрацювати. «Повинні бути винесені вироки», – заявив він у понеділок. У середу уряд оголосив про відсторонення міністра юстиції Германа Галущенка, який до переформатування уряду в липні очолював енергетичний портфель. У не пов'язаній з цим справі, яка почалася задовго до президентства Зеленського, лондонський суд у вівторок зобов'язав двох олігархів виплатити українській державі 3 мільярди доларів за шахрайство в їхньому банку «ПриватБанк», яке в 2016 році призвело до його порятунку і націоналізації.

Саме цього вимагає кандидатура в ЄС – не відсутності корупції, а підтримки урядом незалежної судової влади в боротьбі з нею, незалежно від того, до чого це призведе.

Прокурори не стверджують, що Зеленський або інші високопоставлені члени його команди могли бути причетні до афери з «Енергоатомом» або інших афер, на які натякнуло НАБУ. Але це може змінитися. Агентства заявляють, що зібрали 1000 годин прослуханих розмов, тож можна очікувати нових розкриттів і заворушень. Але я можу назвати кілька провідних країн НАТО та ЄС, уряди яких або домоглися контролю над судами та слідчими, що мають викривати корупцію, або намагалися дискредитувати суддів і заарештувати прокурорів за виконання їхніх обов'язків.

Зеленський не зміг зупинити НАБУ, тому що система стримувань і противаг української демократії не лежить в основі її інститутів. Натомість вона ґрунтується на впевненості її лідерів, що базується на багаторазовому досвіді, що якщо вони спробують вкрасти вибори або скасувати важко здобуті досягнення, такі як створення справді незалежних правоохоронних органів, українці вийдуть на вулиці мільйонами.

Це не ідеальна модель, яку будь-яке суспільство охоче створило б як конституційний порядок або яку слід наслідувати. Це вираз глибокої недовіри до держави, і це хаотично, вибухонебезпечно та неефективно. Але це реальність України, яка запобігає тиранії і, принаймні на даний момент, працює.