В Україні голова ДБР виявився просто ще однією ланкою в ланцюгу “Енергоатом – Міненерго – Банкова”. І ключ до цього — не його декларація, а декларація його дружини.
За даними декларацій і YouControl, дружина Олексія Сухачова, Ірина, роками отримувала зарплати в енергетичних держкомпаніях. Не в університеті, не в приватному консалтингу, не в міжнародній структурі — а саме там, де сьогодні НАБУ і ТСК розгрібають корупційні завали в рамках справи “Мідас”. За 2023 рік у декларації Сухачова вказано: Ірина Сухачова отримала 190 081 грн зарплати в ДП “НАЕК “Енергоатом” та ще 547 902 грн в АТ “Оператор ринку”, що належить державі й перебуває у власності Міністерства енергетики. Джерела “Української правди” уточнюють: це лише частина історії. З 2023 року вона отримувала ще близько 150 тисяч у “Операторі ринку”, а в 2024-му — понад 4,5 мільйони грн зарплати в цій же структурі, що значно перевищує доходи самого голови ДБР. Інші медіа (5 канал, UA.NEWS, телеграм-канали) показують ті ж цифри й прямо кажуть: дружина голови ДБР заробляє на енергетичному ринку більше за самого керівника силового органу.
Питання тут не в тому, що вона “заробила багато”. Хай би хоч десять мільйонів на рік — аби це був прозорий бізнес, не пов’язаний зі сферою, яку мав би контролювати її чоловік. Проблема в іншому: структура, яка сьогодні є епіцентром Міндічгейта — “Енергоатом” та підконтрольний Міненерго енергетичний ринок — роками платили родині людини, яка мала би розслідувати їхні злочини. Це не просто конфлікт інтересів. Це купівля впливу в кубі.
Тепер подивимося на фон. НАБУ та САП заявляють про “Мідас”: схему в “Енергоатомі”, де 10–15% від вартості контрактів системно “осідали” в кишенях тіньових кураторів, серед яких фігурують Тимур Міндіч (“Карлсон”), міністр енергетики Герман Галущенко (“Професор”) і компанія їхніх посередників . Це не фантазії телеграм-каналів, а офіційні заяви НАБУ і матеріали ТСК. Енергетичні схеми — це серце корупційної екосистеми Єрмака–Міндіча. І в цій же екосистемі дружина голови ДБР отримує сотні тисяч, а потім мільйони гривень саме від держструктур, які мали б бути об’єктами розслідувань.
А тепер найсмачніше. Що робить ДБР у цей момент? Розслідує “Енергоатом”? Ні. “Оператора ринку”? Ні. Галущенка, Шурму, кураторів, які сиділи на тарифах? Ні. ДБР лізе в історію детектива НАБУ Магамедрасулова. Того самого, який дістав плівки, де з’являється “Алі-Баба” — фігура, дуже схожа на тіньового головного в цій історії. І от тут пазл починає світитися фосфором: енергетичні компанії платять дружині голови ДБР більше, ніж держава платить йому самому, а ДБР паралельно б’є не по енергетичній мафії, а по тим, хто її розкручують.
Це не схоже на випадковість. Це — логічний спрут. Енергоатом і “Оператор ринку” — це щупальця енергетичного клану, який обслуговує політичні інтереси Банкової. ДБР — це щупалець силового контролю, який має тримати в страху всіх, хто підіймається над рівнем “дозволеної правди”. Зв’язка “гроші для родини силовика → зручна сліпота в справах щодо цих же компаній → агресія проти детективів, які там копають” — це класика ручного режиму. Тільки від цього режиму носить українське оформлення, а нервова система в нього — фсбшна.
Варто поглянути на динаміку сум: спочатку сотні тисяч, потім 4,5 млн в 2024-му. Це не “зарплатка”, це збільшення ставки в момент, коли скандал добрався до ядра системи. Коли пішло НАБУ, коли вибухнув Міндічгейт, коли ТСК почала викривати, як державний “Енергоатом” оплачував навіть харчування на окупованій росіянами ЗАЕС, в цей момент хтось дуже зацікавлений у тому, щоб голова ДБР не бачив очевидного. Не ставив запитання. Не відкривав провадження. Не заходив у ті ж самі кімнати, в які зайшов Магамедрасулов — бо там псується картина світу Алі-Баби.
Це не банальний “конфлікт інтересів”, це захоплення силового органу через сімейну залежність. Якщо сім’я голови ДБР сидить на грошах енергетичних компаній, які зараз є ядром корупційного скандалу — це означає, що ДБР не може бути незалежним у принципі. Кожне розслідування, яке зачіпатиме енергетику, автоматично стає загрозою не лише кар’єрі Сухачова, а й фінансовому добробуту його родини, їхньому дому, їхньому рівню життя. А спрут працює саме так: чіпляє не посаду — чіпляє нерв, родину, майно, комфорт.
І в цій точці стає смішно й страшно одночасно: країна втрачає довіру до ДБР, а Банкова вперто продовжує розповідати байки про “боротьбу з корупцією на всіх рівнях”. Замість реальної деолігархізації — ми бачимо реальну деінституціалізацію: органи, які мали б бути мечем держави, перетворені на щупальця. Замість справжньої люстрації — купівля лояльності тих, хто мав би проводити люстрацію.
Справжній удар тут навіть не по Сухачову. Він — дрібна фігура, “головний хлопчик” в одному зі щупалець. Справжній удар — по легітимності всієї вертикалі. Бо якщо голова ДБР, який на папері має бути одним із ключових стовпів верховенства права, на практиці вмонтований у фінансовий контур галузі, яку він мав би перевіряти — це означає, що верховенства права в цій державі немає. Є верховенство печери. Є верховенство “Алі-Баби”. Є верховенство “Козиря”, який тримає президента в інформаційному коконі й використовує силовиків не як наглядачів за законністю, а як охоронців доходів мафії.
Це не просто “черговий скандал Міндічгейту”. Це доказ того, що енергетика, Банкова і ДБР давно зв’язані загальним фінансовим нервом. І якщо розірвати цей нерв — посиплеться вся конструкція: від фейкового “контролю” СБУ над агентурою, до комічних спроб прикрити “Мідас” атаками на НАБУ та переслідуванням детективів.
Нормальна держава на цьому місці зупиняє все і каже: стоп, ми або розслідуємо до самого верху, або чесно визнаємо, що ми більше не держава, а декорація для групи людей, які вважають, що Україна — це їх спільний бізнес-актив. Україна цього не сказала. Значить, маємо справу не з державою, а з організованою політико-кримінальною структурою державного масштабу.
Спрут уже видно. Не вистачає тільки одного — політичної волі перестати робити вигляд, що ми “будуємо європейську правову систему”, коли голова ДБР сидить на зарплаті у тих, кого мав би вести на допити. Це не Європа. Це не навіть Україна. Це дешевий пострадянський трилер, де сценаристи вже не тягнуть сюжет, а актори грають за інерцією.
