В рамках Першого головного управління КДБ СРСР функціонував відділ, головним завданням якого було слідкувати, щоб усі операції ПГУ були не стандартизовані - тобто, вимагалось, щоб кожен раз різні там кіми філбі не діяли шаблонно. Минув час, і як на мене, такого підрозділу там більше не існує - все робиться досить примитивно та навіть "скучно". Прикладом такої роботи можна назвати створення росіянами інформаційного шторму, покликаному вибити з колії, перш за все, українців та європейців.
Щоденні дозовані вкиди у західні видання суперечливої та конспірологічної інформації переслідували одну ціль - створити пекло у головах людей для того, щоб потім потрібна бенефіціару модель викликала у тих же головах відчуття підсвідомого задоволення.
Цей психологічний прийом (рай від пекла) свого часу сформулював ще Шопенгауер, а потім народна творчість спростила його до анекдоту "продай козу". У цьому сенсі умовні Axios чи Bloomberg нічим принципово не відрізняються від УП чи УНІАН. Якщо не названі джерела підкидають їм "есклюзивні" факти, більшість журналістів маму рідну продадуть за право першими опублікувати "смажену" інформацію.
Памятаю, у 90-х був випадок, коли грабіжники пішли "чистити" квартиру, знаючи, що там живе бультер'єр. Зайшовши, вони виставили перед собою ватну фуфайку, в яку цей бультер'єр вчепився мертвою хваткою. Потім цю фуфайку разом із собакою повісили на вішалку і спокійно зробили своє діло. Так і зараз московити вкинули в інформаційне середовище декілька таких інфофуфаєк, в які журналісти вчепились із завзяттям бультер'єра.
Але revenons à nos moutons - буде багато букв.
Чи дійсно існує план Трампа?
Так, існує, але це не ті 28 пунктів, які Віткофф узгодив з росіянами, і які ці росіяни вкинули в інформаційний простір. Вкинули саме для того, щоб у подальшому будь-які зміни на користь України виглядали, як максимальні поступки з боку Москви. У цьому ж ключі бачиться і вчорашній спектакль путіна, який прибув на Мосфільм, і там йому серед потрібних декорацій доповіли про "звільнення" Купянська. Дешевий спектакль, розрахований на російського споживача з наївним сподіванням, що його "схавають" і у США.
Що відбувається насправді?
Насправді Трампу дуже припекло. Припекло з двох причин. Справа Епштейна почала виходити за рамки його особистої безпеки - не тільки політичної, але й кримінальної. Це - раз. Довіра американців до нього впала до 38% - це два. Ніяких козирів на руках для покращення свого іміджу Трамп не має, а тому вихід бачить в одному - піднятись на темі "миротворчості".
Ті вісім війн, які він, нібито, закінчив, не йдуть ні у яке порівняння з війною в Україні, бо наша війна, на відміну від інших, зачіпає екзистанційні засади майбутнього міжнародного права (нинішнього вже не існує) і майбутньої системи безпеки. Тому Трампу потрібна перемога на цьому треку за будь-яку ціну з жорстким дедлайном. Його початковий план огидний та аморальний, а сама думка про те, що агресор залишається непокараним, та ще й із солідними придбаннями, мерзенна. Але прагнення Трампа - не про мораль, а про "сдєлку" і політичні профіти для себе.
Між тим, навіть такий цинік, як Трамп, розуміє, що така гидота з наскоку не "прокатить", а тому одночасно почав діяти на трьох фронтах одразу.
Перший фронт - український. Свої пропозиції, які є складною компіляцією 28-пунктного плану Віткоффа-путіна і тих пропозицій, які виклав Трампу Рютте, привіз до Києва американський генерал Дрисколл. На шляху до Києва він зупинявся у Лондоні, де провів тристоронню зустріч з нашим послом у Британії та повноважним представником США в НАТО Меттью Вітакером - тіньовим куратором "українського питання" в Європі. Про що говорили - не знаю, але сам факт такої зустрічі каже про те, що Лондон міг стати тим пунктом, де у пропозиції Трампа були внесені зміни - впевнений, позитивні для нас. Водночас, Умеров із Зеленським вислуховували у Туреччині Ердогана разом з представниками СА та Катару. Які до цього контактували з Венсом та Ушаковим.
2️⃣ Потім все це буде компонуватись та змінюватись у ході інтенсивних консультацій.
Другий фронт - європейський. Його куратором призначено Марко Рубіо, як найбільш антиросійського бюрократа в трампівській адміністрації. Європейський фронт - найбільш проукраїнський. Саме за його підтримки ми тримаємось і плануємо триматись далі. Хоча і він дав певну тріщину після Міндічгейту.
Справа у тому, що серед чотирьох найбільших друзів України - Стармера, Макрона, Мерца та Стубба - непохитні позиції всередені країни лише у Стубба. Троє інших знаходяться у внутрішньому висококонкурентному політичному середовищі, мають наразі досить низькі рейтинги, а тому наш корупційний скандал на повну використовують їх політичні конкуренти. В силу чого, пояснювати своїм виборцям необхідність подальшої фінансової допомоги Києву стає все важче.
Між тим, сьогодні надійшло чергове підтвердження - Європа разом з Україною, і погоджуватись на усі "хотєлкі" Москви вона не стане ні за яких обставин - і це головне.
Третій фронт - болотний. У нас весь час культивуються дві протилежні думки: «економіка росії ось-ось впаде - нам треба ще трохи протриматись» та «путіну ніхто не указ, і він не зупиниться, поки не завоює усю Україну». Ці постулати хибні за своєю глибинною суттю. Дійсно, економіка Росії стрімко летить у дупу - кумулятивний ефект санкцій, перекосу виробництва, здешевлення нафти та ефективності наших ударів по ворожих НПЗ дав свій результат. Але три фактори не дадуть Московії рухнути. Перший: вона на 90% самодостатня країна у сенсі природних ресурсів та продовольства. Другий: впасти Болотному царству не дасть Китай - йому вигідніше доїти слабку, але єдину країну, аніж той хаос, який залишиться на її руїнах. Третій - впасти Ерефії не дадуть США. Бо найбільше бояться того, що після падіння економіки чи розвалу Росії, остання втратить централізований контроль над величезними запасами ядерної зброї. Так що - ні, Болотне царство не впаде, але зробити його неспроможним продовжувати війну - реальне завдання нас і наших європейських партнерів.
Що стосується "путін ніколи не зупиниться, і ніхто йому не указ" - саме це росіяни хочуть вбити в голови американців, європейців та українців. Згадайте Карибську кризу, коли голі і босі Совєти продовжували блефувати та шантажувати весь світ до останнього, а потім просто здулись, коли цей світ не піддався на їх шантаж. Так і зараз: теза про те, що Московія готова воювати ще довгі роки - є тим самим блефом, який путінці хочуть вбити в голови українців та усього світу. Якщо Трамп здуру не зніме санкції, а європейці запровадять свій 20-й пакет і розморозять російські активи, воювати на цьому рівні кацапи зможуть ще півроку, абсолютний максимум - до осені наступного року.. Тому й блефують на кожному кроці. Тому й кидають у бій свої останні резерви. Тому й брешуть своєму населенню про "стійкість економіки" та "перемоги на фронті".
Що думають з цього приводу європейці?
Перше. Ніколи і ніякого визнання окупованих територій російськими бути не може. Навіть, якщо такий крок зробить Трамп. При чому, я дуже сумніваюсь, що він на нього наважиться, якщо побачить рішучість європейців з цього питання.
Друге. Україні не можна погоджуватись на добровільний вихід зі Слав`янсько-Краматорської агломерації. Навіть ігноруючи іміджевий та суто людський фактори (я вже мовчу про промислове значення цієї території), треба пам'ятати, що там зосереджені найміцніші інженерні укріплення, здача яких ворогу відкриє майже безпроблемний похід на Дніпро..
Третє. Ні в якому разі не можна погоджуватись на скорочення ЗСУ та озброєння. Скажу зараз кримінальне: жодні гарантії безпеки на папері від інших країн, жодне членство у НАТО і жодні обіцянки Ерефії не переважать такий фактор існування держави, як повноцінна, озброєна та навчена Армія. Звісно, не можна (та не й вдасться) піти на зміни Конституції щодо членства в Альянсі, але погодитись на тимчасове заморожування такого процесу допустимо. З двох простих причин: у найближчі роки обов'язково знайдеться 3-4 країни, які нас в Альянс все одно не пустять - це раз.
3️⃣ Я дуже сумніваюсь, що з огляду на процес прийняття рішень в Брюсселі, НАТО коли-небудь застосує ст.5 свого статуту для захисту України - це два.
І навіть якщо окремі країни нададуть нам гарантії на кшталт 5-ї статті, нашу основну силу я бачу у власних ЗСУ. Бо, впевнений, що у разі необхідності швидкого реагування на ситуацію, різні бюрократичні відмазки не дозволять оперативно задіяти цей міжнародний механізм, а наші ЗСУ завжди на місці, вони навчені, вони мотивовані, вони досвідчені.
Зброя у достатній кількості та у достатній номенклатурі - це те, що нам у першу чергу потрібно від наших партнерів. 20 млрд. гарантованих доларів щорічно на ЗСУ нам буде достатньо. Але, боронь Боже, не у вигляді грошей (хтось любить Україну і віддає за неї життя, а хтось любить гроші і віддає за них Україну - Міндіч не дасть збрехати), а тією номенклатурою зброї, яку визначатимуть українські військові у співпраці з НАТО.
Четверте. Україна не повинна поступатись державотворчими засадами - і, перш за все, не піддаватись на маніпуляції стосовно мови. Віра - то таке... Вичистити проросійський гнійник в надрах УПЦ, і хай там віруючі ходять до цього патріархату. Головне, під контролем СБУ на предмет використання його російськими с/с.
Що далі?
Сьогодні виступив президент із закликом єднатись та посилювати наші переговорні позиції. Повинен визнати, що спічрайтери у нього професійні - роблять ставку на емоції, патріотизм та патетику - когось й на сльозу пробиває. Але посилювати переговорні позиції йому треба було раніше. Єднатись (піти на створення професійного уряду патріотичних сил) - також раніше. Проте, тоді були інші пріоритети: як знищити НАБУ та максимально обмежити опозицію - підзаконними санкціями, кримінальними справами тощо.
Особливо "зачепило" прохання Зеленського "припинити срачі". Угу, момент вибраний такий, що у словах "не віддам я вам Єрмака, а про Міндіча взагалі забудьте" президент наробив кучу граматичних помилок. Так що особисто для мене більшість цієї промови виглядало як лицемірство та підготовка соломки напередодні "важких рішень".
Так що ж таки далі? Нам кінець?
Не дочекаються. Україну намагаються зламати майже шість століть - не зламали. Не зламають і зараз. Путін і Трамп зараз у такому положенні, що тиснути можна й на них - з сьогоднішнього дня починається гра, у яку можна грати не тільки вдвох, але й цілими командами. Трамп поспішає тому, що йому вкрай потрібно рятувати свій імідж у США. Путін робить вигляд, що нікуди не поспішає, але розуміє, що з Нового року його здатність воювати почне різко погіршуватись. Тому на дипломатичному фронті для України настав час не тільки захищатись, але й йти у контрнаступ.
Наші козирі? Використання часового цугцвангу основних акторів цього кривавого спектаклю та непохитність Європи щодо підтримки України. На наших слабких місцях зупинятись не буду - вони вам добре відомі. Це й вкрай корумпована влада, це й ситуація на фронті, це й складна зима. Але якщо поступимось основними принципами зараз, повернути їх буде надскладно. Як казав свого часу В'ячеслав Липинський: "Коли важиться доля нації, історія не відрізняє поміж нейтральними боягузів".
І щоб остаточно скинути рожеві окуляри, дуже прошу у своїх сподіваннях забути про наступне:
- Про міжнародне право, сформоване за результатами WW2 - його не існує з 2008 року. Нове створюватиметься за результатами цієї війни.
- Про те, що "гарантії безпеки" наших союзників дійсно будуть гарантіями безпеки. У подальшому усі сили треба буде кинути на утримання у бойовому стані нашої армії. На це повинно йти не менше 8% відсотків ВВП у поєднанні із західною допомогою.
- Про те, що наш народ у подальшому вибиратиме тих, кого пасіонарна частина суспільства вважатиме найбільш достойними.
Якщо ви остаточно позбавитесь цих ілюзій, боротись та існувати стане набагато простіше.
Наступний тиждень буде справді важким - і не стільки на фронті, скільки у перетягуванні політичного канату. На вас, шановні читачі, виллється тони інформаційного бруду, а голова тріщатиме від суперечливих вкидів.
4️⃣ Трамп тиснутиме на Київ (він так прагне успіху, що тиснутиме й на Москву: зокрема, має намір ввести додаткові санкціїї проти Росії, якщо та остаточно впреться рогом - про це вчора недвозначно заявив представник США в ООН), Брюсель тиснутиме на Вашингтон, Кремль - максимально підніматиме ставки та відчайдушно блефуватиме.
Все це буде. Але ми встоїмо. Не без втрат, звісно, але встоїмо. Як встояли за останні 600 років, 11 років та 4 роки.
Капітулювати зараз - це перекреслити сотні років визвольної боротьби, це зрадити пам'яті тих, хто загинув за наші Свободу та Гідність, це погодитись з тим, що кремлівський ботоксний шкуродер виявився сильнішим за весь цивілізований світ.
Ми - діти своєї країни, її степів, гір та лісів. Так склалося, що нас багато по усьому світу - в Австралії, Канаді, США, Європі. Дяка тим людям, які не втратили своє коріння і щось роблять для країни навіть за її кордонами.
Але ніщо і ніхто не зрівняється з тим, що роблять зараз в Україні наші рятувальники, наші медики, наші енергетики, наші бійці. Саме їм низький уклін та наші молитви.
Витерпіть, хлопці, виживіть - ми прорвемось. Обов'язково прорвемось. Не міндічі і єрмаки є Україною. Україною є ті, хто не здав її за довгі роки - вони не дозволять здати її і тепер..
Вибачте за певний відступ від традиційного для мене стилю у цьому довгочиті - цим дописом я хотів передати свій емоційний посил, а не здійснити сухий аналіз фактів. Бо учасники цієї позалюдської гри сьогодні лише окреслели тенденції, і немає ніякого сенсу прискіпливо коментувати те, що вже завтра зміниться і виглядатиме зовсім по-іншому. Але вірте - Україну ми не втратимо.
Шануймося! З повагою, Олег Шарп.
UPD. Як людина, яка не бере безпосередньої участі у захисті країни, ніколи не дозволю собі давати поради стосовно того, скільки ще часу потрібно триматись ЗСУ, та яким чином це робити.
