Адміністрація США пробує завершити російсько-українську війну не класичною дипломатією, а через масштабні комерційні проєкти. Логіка така: якщо США та Росія почнуть заробляти разом, то у Путіна зникне стимул продовжувати війну. Це не метафора - це буквально модель «економічного замирення», яку авторитетні люди з оточення Трампа обговорюють із російськими емісарами. Кремль просуває ідею: ви віддаєте нам частину Донбасу, а ми допускаємо американський бізнес до ринків, родовищ, енергетики, Арктики й навіть космічних проєктів. США отримують прибуток, Росія повертається у світову економіку, а Трамп продає це як власну «поганий бізнес», який можна швидко переформатувати. Саме тому ідеї типу «Україна віддає частину Донбасу, Росія відмовляється від Запоріжжя та Херсона, а США заходять у російську економіку» для нього виглядають логічно.
У центрі всього троє людей: Стів Віткофф, Джаред Кушнер і Кирило Дмітрієв.
Віткофф - девелопер, давній партнер Трампа. Кушнер - зять президента, людина з прямим доступом до Трампа. Дмітрієв - емісар Путіна і один із головних генераторів ідей щодо «мирного бізнес-пакету». Саме він пропонує схему використання 300 млрд заморожених російських активів для американсько-російських проєктів, доступ до арктичних родовищ, спільні видобутки, митні преференції, і навіть фантазії про спільний запуск до Марса. Усе це - не жарти, а пропозиції, які реально лежать на столі переговорів.
Росія від початку не планувала йти класичним дипломатичним шляхом. Мета Кремля: обійти американську систему нацбезпеки й вийти на Трампа напряму через бізнес. Це старий метод Путіна: говорити не з дипломатами, а з людьми, які оперують «економічною логікою», бо вона зрозуміла і передбачувана. Для Москви це шанс повернутися на ринок, вийти з ізоляції, розколоти трансатлантичну єдність і витіснити Європу з енергетичних та сировинних проєктів. Дмітрієв пропонує США фактично стати головним партнером Росії після війни - за рахунок України.
Логіка Трампа теж проста: «кордони - це другорядне, бізнес - первинний». Трамп ще з 80-х вірив, що Росію можна “переключити” через спільні проєкти. Його мислення не змінилося. Він не дивиться на війну як на питання справедливості, міжнародного права чи безпеки Європи. Він дивиться на неї як на «поганий бізнес», який можна швидко переформатувати. Саме тому ідеї типу «Україна віддає частину Донбасу, Росія відмовляється від Запоріжжя та Херсона, а США заходять у російську економіку» для нього виглядають логічно.
Європа в шоці, бо цей підхід руйнує їй усе: безпеку, енергетику, політичний вплив. У Брюсселі та Варшаві чудово розуміють, що «мир через бізнес» означає одне: США забирають собі вплив у Росії, Європа лишається ні з чим, Україна втрачає території, а Кремль повертається у світову економіку без наслідків. Тому реакція Туска (це не про мир - це про бізнес) найточніша: Європа боїться не плану, а того, що американці реалізують його без неї.
Путін теж використовує бізнес-модель, але його ціль інша.
Для Путіна «мирні бізнес-угоди» - це спосіб заморозити війну, отримати частину Донбасу, легалізувати свої завоювання і повернутися в глобальні ринки.
Що важливо для України: у всій конструкції немає нашого інтересу - лише наш ресурс. Найреалістично виглядає така картина: частина території → Кремлю, бізнес-партнерство → США, відбудова → через американські корпорації, «стабілізація» → як заморожений конфлікт, де ми лише постачальник активів
