"Димова завіса для Заходу" - Марина Данилюк-Ярмолаєва

Американські перемовники вимагають від сил оборони вийти з Донбасу на радість Росії, бо ніхто не міг доступно пояснити, що це ковадло, об яке розбивається не лише російська піхота, а й іранські дрони, північнокорейські снаряди та гібридні напрацювання Пекіна, які тестуються якраз довкола розбитого Покровська.

Умовний Денні Дрісколл може з напором хулігана із Північної Кароліни тиснути на Україну шантажем, що “ось підписуйте це, бо завтра вас розібʼє Росія” лише тому, що політика Офісу президента свідомо інформаційно закопала Віктора Ніколюка, Дмитра Марченка, низку інших військових, які зберегли виходи на Одесу, Київ та завдали нищівних ударів по кращих силах росіян.

Свідоме обезличування армії й підміна реальних на лояльних, зручних, менш фотогенічних або постать Валентина Манька з бульдогом на військових картах — зіграло для перемовин дуже погану роль. Ми втратили головний козир — тиснути на те, що ми є останній бастіон демократії, який за свої цінності готовий вигрібати власним горбом та своєю кровʼю.

За останні тижні функції якого не якого голосу сил оборони в Офісі президента взяв на себе полковник та учасник боїв за Бахмут Павло Паліса. Його ідеї про справедливий розподіл поповнення для бойових бригад та реальна робота з керівником Генштабу Андрієм Гнатовим по тому, як саме зараз покращити наші оборонні спроможності — саме те, що треба було робити пару років так точно. Не рейтингами із військовими мірятися, не приміряти на себе їхні Lowa та фліски, а просто віддати кесарю кесареве.

До слова, армійські джерела кажуть, що після звільнення Єрмака – крісло може хитнутися і під Олександром Сирським, якого називали ставлеником колишнього голови ОП. І якому уже об'єктивно – 60 років і час дати дорогу молодим, які виросли на війні тривалістю майже 12 років.

Коли Дональд Трамп зі своїм зятем та партнером по гольфу ділить неозорі ресурси Росії та підраховує, скільки йому персонально капне на рахунки — підігравати його версії миру без уваги до укріплення нашої лінії фронту то шлях в нікуди. Адже ніякі угоди не вартують нічого, якщо найближчі місяці росіяни зможуть ближче закріпитися біля наших великих промислових центрів — Харкова та Запоріжжя, всі ці намагання захопити Купʼянськ та вийти на Гуляйполе то і є частина цього плану. А от турне Стівена Віткоффа до Юрія Ушакова до Москви — це димова завіса для Заходу, який десь та тішиться, що Росія таки одумається, піде на перемовини й подумає про повернення на рейки демократії колись.

Найближчі місяці Володимир Зеленський має власноруч розібрати халабуди, які над державними інституціями набудували вони спільно з Андрієм Єрмаком. Неважливо, кого саме обере президент із двох фаворитів на посаду нового керівника свого офісу — Дениса Шмигаля чи Михайла Федорова, ключове – чи зможуть ці людини вибратись із крутого піке та очиститись від тавра людей, які очолили спадщину Єрмака, а не очистили стіни влади від неї. Більше того – треба врешті переосмислити, чи варто в угоду власним амбіціям передавати весь функціонал уряду та Ради Офісу президента. Бо коли уже одіозний спікер часів Майдану Олег Татаров став сприйматися у порівнянні з Єрмаком менше токсично – це сигнал SOS, і що треба щось терміново міняти.