До певного моменту я підтримував ідею недоцільності перевиборів в Україні під час війни.
Помилявся.
Вже біля року я вважаю, що вибори мусять відбутися, попри колосальні ризики, які вони несуть. Тому що це чи не єдиний шлях припинити це безглуздя і казнокрадство.
Україна стала заручником абсолютно неадекватних рішень Зеленського, який повинен подати у відставку і цим зробити хоч щось добре для цієї країни.
Натомість мені у відповідь навіть нормальні люди кажуть: то що буде Стефанчук? Ні, ні, в жодному разі!
Так, ніби це щось погане.
Так, ніби Зеленський на білому коні розсікає по лінії фронту, а Стефанчук на коня не вилізе, тому не може бути президентом. Але це не більше ніж телекартинка. Це нераціонально. В образі "героя в камуфляжі" немаж жодного сенсу.
Вибачте, але керувати країною має не той, хто вилізе на коня, а того хто здатен бути притомним.
Пост не про вибори і не про Стефанчука, це була передмова про притомність в світлі "поріцанія товаріща Брежнєва", тобто Єрмака.
Тепер, після його відставки, виявилося, що Єрмак і з росіянами спілкувався (обожи який сюрприз), і завалював міжнародні зв'язки, і незаконно керував силовиками і незаконними методами погрожував, розбирався з невинними людьми.
В всі мовчали. Нові обличчя. За це всі голосували в 2019? Я ніколи схвально не ставився до вибору українців в 2019, але по-моєму вони (багато, принаймні основна частина) голосували за протилежне.
То ж у мене одне просте питання: а Зеленський, який його призначив, де був? Він в комі лежав? Він цього знову не бачив? Наскільки особа, яка "не бачить" під своїм носом може адекватно керувати країною?
