Огляд
Сьогодні ми повертаємося до формату «коротко з різних напрямків».
1. Великобурлукський напрямок
Як я й очікував, застосування значної частини сил російської 6-ї загальновійськової армії (ЗВА), у вигляді її 68-ї мотострілецької дивізії (мсд), в районі Куп'янська та його околиць, вже починає впливати на загальні бойові можливості всієї 6-ї ЗВА ворога.
Незважаючи на початковий тактичний успіх у північній частині плацдарму його 6-й ЗВА на Осколі, ворог досі не спромігся охопити достатньо потужний «вузол» оборони ЗСУ в районі Колодязного в напрямку Великого Бурлука. У цьому сенсі передові підрозділи 6-ї ЗВА противника продовжують свої спроби наступати лише у південній частині її смуги, у напрямках Красне Перше — Нововасилівка і ще далі на південь, від Дворичної в напрямку Рідкодубу. Водночас рівень активності ворога вздовж рубежу Відрадне-Двурічанське явно не відповідає «масштабу» його загальних планів у напрямку Великого Бурлука.
Ситуацію для ворога в цьому плані можна було би виправити ефективними атаками в напрямку Мілове — Амбарне, щоб прорватися в тактичній зоні до Григорівки. І командування 6-ї ЗВА противника це розуміє, адже його штурмові групи періодично продовжують спроби прорватися до Григорівки з півночі, але, поки що, все це приносить противнику більше «головного болю», ніж успіху, навіть у тактичному масштабі. Фактично, це лише розтягує і розпилює зусилля командування всієї 6-ї ЗВА, змушеної діяти на досить широкій ділянці (від Куп'янська до Вовчанська).
2. Вовчанський напрямок (також відомий як Харківський або Південнослобожанський)
Ударна оперативно-тактична група військ противника (частина сил 6-ї ЗВА, а також 44-го та 11-го армійських корпусів\АК), створена командуванням угрупування військ (УВ) противника «Север» для прориву через Вовчанськ та вздовж східного берега Сіверського Донця на південь, поки що дуже повільно і з досить значними втратами, змогла просунутися в цьому напрямку на відстань лише трохи більше 4 км за більш ніж місяць впертих боїв з моменту своєї «активізації» у районі Вовчанська, досягнувши своїми передовими підрозділами району Синельнікове та Вільча. Зокрема:
- Схоже, передові підрозділи 128-ї окремої мотострілецької бригади\омсбр (44-го АК) все ж змогли просунувшись південніше Рубіжанського шосе (у районі автозаправки ТНК і його перетину з вулицею Залізничною), діставшись північних околиць села Вільча.
- Ворог також зміг «зачепитися» за Синельникове та Цегельне, діючи з боку лісової місцевості на захід від Вовчанська. Однак, надійно закріпитися ні в Синельниково, ні в Цегельному противник поки не спромігся, бої в районі Синельниково — Цегельне — Вільча — Лиман тривають з перемінним успіхом, ЗСУ періодично контратакують наступаючого противника у його лівий фланг, з боку «приватного сектору» міста, який вони продовжують утримувати.
- Передові штурмові підрозділи ворога також змогли переправитися через річку Вовча на досить широкій ділянці в межах самого Вовчанська, й зайняти район Вовчанського технікума Харківського НТУСГ (Національного технічного університету сільського господарства) і просунутися на південь від вулиці Пролетарської.
Водночас ЗСУ продовжують утримувати територію «приватного сектору» на південний захід від вулиці Обозної та Маслозаводу, а також південно-східні околиці міста, що суттєво стримує загальний наступ ворога на південь від Вовчанська.
Наскільки я розумію, наразі темпи наступу цієї тактичної групи військ противника зовсім не влаштовують командування його УВ «Север», і воно готується підсилити її низкою сил і засобів (у цьому контексті цілком можливе залучення додаткових підрозділів зі складу 14-го армійського корпусу і навіть 1-ї TA з УВ «Запад»).
Крім того, у рамках зменшення бойової спроможності угруповання українських військ, яке обороняється на цьому напрямку, російське командування, очевидно, посилить свій «вплив» (який воно вже реалізує) на основні комунікації, що ведуть до району Вовчанська і Великого Бурлука із заходу, південного заходу та півдня. Перш за все, у місцях переправ (неважливо, чи вони знищені, чи діють) через Сіверський Донець (район Верхньої Писарівки, Старого Салтіва та Печеніги). Очевидно, що існує також висока ймовірність ударів ворога в районах Білій Колодязь, Великий Бурлук, Рубіжне та Бугаївка.
У цьому сенсі я був би готовий до різкого посилення зусиль ворога в напрямку Вовчанська, протягом якогось найближчого часу.
3. Напрямок Костянтинівки (Краматорськ)
Слід розуміти, що російське командування на цьому напрямку наразі покладає головну свою надію на здатність з’єднань і частин морської піхоти, які діють на суміжному фланзі його 8-ї та 51-ї ЗВА (нагадаю, хто забув, що ворог зосередився в цьому напрямку — 155-у, 336-у, 40-у окремі бригадм морської піхоти\обрмп та 177-й окремий полк морської піхоти\опмп) — прорватися з південного заходу на ближні підступи до Дружківки та Костянтинівки, обходячи їх із заходу.
Водночас підрозділи 3-го АК противника, що діють у напрямках Біла Гора — Костянтинівка, а також підрозділи ліворуч від них, зі складу 8-ї ЗВА, що діють в напрямку Плещіївка — Костянтинівка, намагаються будь-якою ціною «зачепитися» за саму Костянтинівку на досить широкій ділянці фронту.
На практиці (згідно з поточною ситуацією) це виглядає так:
- Російські морські піхотинці на даний момент ведуть запеклі боїв за Шахове та Софіївку, у постійному режимі намагаються атакувати/штурмувати у бік півночі вздовж обох берегів Казенного Торця — з боку Володимирівки, яку вони раніше захопили, і з боку Паньківки.
Крім того, їхні спроби просуватися від Русина Яру вздовж ланцюга штучних водосховищ у північному напрямку до Новопавлівки стають дедалі наполегливішими. Ці бої носять дуже впертий характер з обох сторін. Вони тривають вже майже 2 місяці, проте за цей час ворог зміг захопити лише Володимирівку та частково Шахове.
У районі Софіївки (на сході) та Новопавловки (на півдні) ворог атакує майже щодня, намагаючись прорватися на північ і дістатися до лінії Новогригорівка-Райське (тобто найближчі підходи до Дружківки). Поки що — безуспішно, темп наступу ворога в цьому напрямку мінімальний, а часом — він взагалі не має наступу. Хоча російські «інфільтратори» невеликими групами майже постійно намагаються повзти на північ від Софіївки до Новопавлівки.
- Щодо 8-ї ЗВА та 3-го АК ворога, то там він досяг більшого. Просунувшись з боку Олександро-Шультіне вздовж залізниці, передові підрозділи 3-го АК противника, очевидно, змогли повністю взяти під контроль «дачі» (південний схід міста), трохи північніше Іванопілля перерізати дорогу, що веде з Костянтинівки на південь, і втриматися в «приватному секторі» міста в районі вулиць Транспортної, Вокзальної, Актобської та Костанайської. Наразі в цьому районі ворог намагається дістатися дороги Т-0504 через «Сіті – Драйв» (СТО), щоб полегшити собі просування через Предтечіно та Ступочки в напрямку тієї ж Костянтинівки.
Наполегливість ворога на південний схід від Константинівки, на мою думку, зумовлена не лише бажанням російського командування доповісти своєму політичному керівництву про «успішний початок боїв за взяття Костянтинівки», а й ще одним тактичним завданням — ворог явно прагне «ізолювати» підрозділи ЗСУ, які продовжують успішно оборонятися районі Часового Яру від району оборони в Константинівці, активно намагаючись просунутись своїми передовими підрозділами з цих напрямків на північний захід і північ.
Іншими словами, досягнувши рубежу Новодмитрівка-Червоне, повністю «звернути» українську оборону в районі Часового Яру тиском з півдня. Це досить очевидне «прагнення» російського командування. Однак наразі це досить далеко від практичної реалізації, оскільки ворожі штурмові групи, які прорвалися до Костянтинівки, все ще малочисельні. Їхнє становище не є цілком стабільним. Більше того, ворог не може впевнено закріпитися ні в районі Предтечіне, ні в районі Ступочки, хоча вперто намагається накопичувати там піхоту.
На сьогодні це все. У наступному огляді ми розглянемо зміни поточної ситуації на низці інших напрямків.
