Після кількох років відносної «заморозки» Придністровський регіон Молдови знову опинився у фокусі російського військово-політичного планування. Українська військова розвідка та аналітики Інституту вивчення війни фіксують синхронне пожвавлення військових, мобілізаційних і інформаційних заходів, що мають системний, а не локальний характер. На відміну від попередніх періодів напруження, нинішня активізація виглядає частиною ширшої гібридної кампанії Кремля, спрямованої одночасно на тиск на Україну з південного флангу, дестабілізацію Молдови та збереження російського контролю над анклавом без переходу до відкритої ескалації.
Придністров’я – невизнана проросійська територія на лівому березі Дністра, де з 1992 року постійно перебуває російська оперативна група військ чисельністю близько 1,5 тисячі осіб. Цей контингент охороняє склади боєприпасів у Ковбасні – один із найбільших у Європі запасів радянського озброєння, що саме по собі робить регіон фактором підвищеного ризику у разі загострення безпекової ситуації. Аналітики Robert Lansing Institute неодноразово наголошували, що поєднання військової присутності РФ і неврегульованого статусу регіону створює потенціал для швидкої дестабілізації.
Для Кремля Придністров’я виконує одразу кілька стратегічних функцій. По-перше, це інструмент постійного тиску на Кишинів: існування проросійського анклаву обмежує маневр Молдови у питаннях європейської та євроатлантичної інтеграції. По-друге, регіон слугує точкою впливу на південний фланг України – близькість до Одеської області відкриває можливості для гібридних загроз і відволікання українських ресурсів. По-третє, Придністров’я залишається геополітичною перешкодою для повного суверенного контролю Молдови над власною територією, що офіційно зафіксовано і в національних безпекових документах країни як довготривалий фактор ризику.
За даними ГУР МО України у Придністров’ї фіксується цілеспрямоване нарощування військово-організаційної активності, характерне для підготовчої фази гібридних операцій. Йдеться не про масову мобілізацію, а про точкове доукомплектування підрозділів через виклик місцевих резервістів, що дозволяє підвищити готовність сил без різкого загострення ситуації. Паралельно українська розвідка відзначає активізацію складів боєприпасів у Ковбасні: відбувається розконсервація та переміщення озброєнь, імовірно з метою підготовки логістики та можливого перерозподілу ресурсів. Хоча ці дії не свідчать про неминучу ескалацію, вони створюють матеріальну базу для швидкого розгортання у разі потреби. Найбільш показовим елементом нового етапу є розгортання інфраструктури БПЛА – запуск виробництва дронів і центрів підготовки операторів, зокрема для безпілотників тактичного та середнього радіуса дії. Такі спроможності можуть використовуватися для розвідки, диверсій і провокацій уздовж кордонів України та Молдови, а також для посилення психологічного та інформаційного тиску. Окремо ГУР повідомляє про перекидання агентурних груп російських спецслужб до регіону. Їхні завдання – не прямі бойові дії, а дестабілізація ситуації гібридними методами, підготовка провокацій і створення постійного фону напруги. Аналітики Інституту з вивчення війни підкреслюють, що у сукупності ці кроки не означають неминучого воєнного сценарію, проте підвищують ризики для Одеської області, ускладнюють безпекове середовище та розширюють простір для політичного тиску на Молдову напередодні подій 2026 року.
Ключовим фактором ризику в придністровському вимірі залишається географія. Як наголошують аналітики Інституту вивчення війни, відстань між Тирасполем і Одесою становить близько 80 кілометрів, за таких умов навіть обмежене використання дронів або диверсійних груп не потребує розгортання нового фронту, але створює для України постійний безпековий тиск. Це підвищує навантаження на систему ППО та прикордонні підрозділи й змушує Київ перерозподіляти ресурси в момент, коли основні зусилля зосереджені на сході та півдні країни. Саме тому Придністров’я розглядається не як стартова платформа для наступу, а як інструмент стратегічного відволікання. Військові сигнали доповнюються інформаційно-психологічною складовою. Паралельно Кремль повертає в обіг наративи про «російську Одесу», «загрозу російськомовним» і нібито неспроможність України та Молдови як держав. За оцінками української розвідки, ці меседжі просуваються не лише через медіа, а й за участі агентів російських спецслужб, яких перекидають у регіон для організації провокацій, штучних криз і підриву внутрішньої стабільності. У поєднанні з географічною близькістю це формує для Одеси постійний фон гібридної загрози, де інформаційний тиск працює як доповнення до військових і диверсійних ризиків. Знову ж таки, ці агенти російських спецслужб мають на меті не прямі бойові дії, а створення кризових ситуацій, організацію провокацій і розгойдування внутрішньої стабільності через медіа та псевдогромадські структури.
Важливим контекстом є і енергетична криза в Придністров’ї. Після припинення постачань російського газу на початку 2025 року регіон опинився на межі колапсу. Його стабілізацію забезпечила влада Молдови, яка через «Молдовагаз» почала продавати газ у ПМР. За даними ГУР, одна з ключових цілей Росії – повернути Тирасполь у залежність від «безкоштовного» російського газу, тому що це підвищує лояльність місцевих еліт, і відновлює політичний вплив Кремля, а це в свою чергу створює передумови для маніпуляцій напередодні так званих «виборів президента ПМР» у 2026 році.
Офіційно Кишинів демонструє стратегію стримування без паніки, публічно знижуючи градус тривоги, але не заперечуючи наявних ризиків. Міністр оборони Молдови Анатолій Носатий наголошує, що повідомлення про різке посилення російської військової активності в Придністров’ї є перебільшеними, а регулярні навчання й стрільби в регіоні мають радше демонстративний характер і не свідчать про підготовку до ескалації. Водночас він визнає, що обмежений контроль Кишиніва над територією регіону створює ґрунт для спекуляцій і інформаційних маніпуляцій. Схожої позиції дотримується й спікер парламенту Ігор Гросу, підкреслюючи, що ситуація перебуває під постійним моніторингом і наразі не демонструє ознак неминучого загострення. У молдовській владі також вказують на об’єктивні обмеження для Росії: закритий український кордон і відсутність можливостей для ротації роблять суттєве нарощування російського контингенту практично неможливим. Разом із тим Кишинів не ідеалізує ситуацію. Присутність російських військ у Придністров’ї розглядається як хронічний фактор безпекового ризику, який не обов’язково проявляється у відкритій ескалації, але потребує постійної уваги й холодного розрахунку, а не емоційних реакцій.
Попри сигнали про мобілізаційні кроки та переміщення озброєнь, ознаки підготовки до масштабного воєнного втручання Росії в Молдові чи Придністров’ї наразі відсутні. Незалежні аналітичні центри та Інститут з вивчення війни сходяться в оцінці: Кремль не має оперативних можливостей для швидкого нарощування сил у регіоні. Закритий український сухопутний коридор істотно обмежує логістику, ротації та постачання, що робить класичний військовий сценарій малоймовірним у короткостроковій перспективі. Водночас це не знімає ризиків гібридного характеру. Росія традиційно робить ставку на інструменти нижчого порогу ескалації: використання безпілотників для розвідки й точкових ударів, інформаційно-психологічні операції для впливу на громадську думку, а також організацію провокацій через агентів впливу. І тому такі дії дозволяють створювати нестабільність без формального переходу до відкритих бойових дій. У цьому контексті зростання уваги до можливого проникнення диверсійних груп слід розглядати не як передвісник широкомасштабного вторгнення, а як елемент гібридної стратегії, спрямованої на постійний тиск, дезорієнтацію та розмивання відчуття безпеки в регіоні.
Придністров’я сьогодні – не стартовий майданчик для наступу, а інструмент гібридного тиску. Росія не демонструє підготовки до масштабної воєнної операції, а її можливості в регіоні залишаються суттєво обмеженими. Водночас Кремль послідовно активізує менш помітні, але ефективні важелі впливу – контрольовані мобілізаційні заходи, елементи військової інфраструктури, інформаційні кампанії та енергетичну залежність, доповнюючи їх підготовкою до політичних маніпуляцій напередодні 2026 року. Для України це означає підвищення фонової загрози, насамперед через дрони й диверсійні ризики на південному напрямку. Для Молдови це нагадування, що конфлікт залишається незавершеним і потребує постійного контролю, навіть без ознак негайної ескалації. У ширшому регіональному вимірі ситуація підтверджує головне: Придністров’я й надалі використовується Кремлем як гнучкий інструмент впливу та нестабільності, а не як «заморожений» релікт минулого.
Секція Дельта групи «Інформаційний Спротив»
