В ОРДЛО у церквах московського патріархату – там іншого немає – нововведення: подають треби, моляться за «руку дающего, чтобы не оскудела».
«Рука дающего» по міркам ОРДЛО, це не про меценатів, які підтримують культуру чи талант, це про те, що ОРДЛО не виживе без допомоги росії, лікарів та комунальників з Красноярського краю, фінансової допомоги від Бурятії, Якутії, Тиви, Хакасії…
Оце дожився шахтарський край. Як згадаю шахтарів та й містян у 2014 році, ох, скільки пихи було, завзятості з приводу того, що Донбас багатий, а Україна бідна, то западенці на заробітки по Європі їздять, бо, мовляв, не вміють працювати, лише мітінгувати. Та я думаю, мої читачі пам’ятають оте зухвале – «Хватит кормить Киев». – яке лунало над Луганщиною та Донеччиною у 2014-му році.
На цьому лозунгу тоді просто з розуму сходили від самозакоханності та самовпевненості, бо на кухні за квартою пива рахували «кормільці України» – спеціально не пишу годувальники, а саме «кормільці» – скільки вони «відправляють» на Київ грошей.
Що цікаво, коли в січні 2006 року в Алчевську (Луганщина) сталася комунальна катастрофа, у міському та обласному бюджеті не було достатньо коштів для ліквідації її наслідків й гуманітарна допомога – ковдри, грілки, їжа- пішла з усієї Украини. Жодної допомоги Алчевськ не отримав з росії, жодної. Рятували тоді замерзле місто усією Україною.
Нагадаю, може хто забув чи не знає: січень 2006 року, снігу під вуха, морози мінус 35, в Алчевську масштабний прорив теплотраси та помилки комунальних служб (читай, замовчування керівниками міста та області масштабів та наслідків), який залишив понад 120 тисяч мешканців без опалення, води та каналізації, відбулося заморожування труб усієї комунальної інфраструктури. Комунальний колапс тривалістю понад місяць, запізнілі рішення про евакуацію дітей, дитячих будинків.
Алчевськ тоді був біллю усієї України. Усім було байдуже чи російськомовний він, чи є тут носії української, чи патріоти тут живуть, чи… Це для всіх було місто в Україні, то по замовченню це була загальна біда. Забули? Забули про це «кормільці», які в 2014-му горлали – «Хватит кормить Украину».
Про «кормить» ми, проукраїнські мешканці Сходу України, тоді намагалися казати. Але, це було, як мавпі показувати абетку, коли вона букв не знає. Зауважу, що рівень фінансової грамотності в Україні усюди – підкреслю – усюди від Заходу до Сходу надзвичайно, захмарно низький. Саме тому людьми так легко маніпулювати «Донбасс всегда кормил Украину», так легко їх обкрадати (згадайте справу Коломойський-Приват банк), так легко брехати про «яйця завжди в кілограмах продавали» та так легко запевнити, що варто лише забрати у багатих та поділити на бідних, як усім одразу стане гарно.
Тому «кормільці» агресивно реагували на доводи, що шахти Донбасу, це дотаційні, нерентабельні підприємства, які варто закрити, бо існують вони лише тому, шо їх (шахти та шахтарів) утримує уся Україна, бо дотації йдуть з Державного бюджету України.
Коли ми казали про це, то спочатку над нами сміялися, а потім за це вбивали.
Бо ж наші доводи руйнували такий красивий міф, про годувальників усієї України, які своїми руцями, здоров’ям та працею, тримали на собі усі 52 мільйони «ледацюг».
От кажуть десь там без перерви на обід, вихідні та свята, йде якийсь марафон всеукраїнської потужності. Не знаю, не дивилася, бо не маю ні часу, ні бажання, ні телевізора, бо мій інформаційний світ мене задовольняє, не хотілося б у загальний загін рожевих поні з рожевими окулярами на носі. Так ось, люди, я не знаю, яка там інформаційна потужність усім треба, щоб в неї вкладали гроші з Державного бюджету, бо нам треба програми високої якості та доступності в часті викладання інформації, щодо податків та їх ролі у існуванні громад, фінансово- податкової грамотності, історичні, які б розвінчували фейки, та курси банальної письменності.
Бо ось цей приклад руйнівної дії симулякру «Донбасс кормит всю Украину», мав би підштовхнути до думки, що щось не так у «королівстві українському», бо поміняй в цьому наративі «Донбас» на щось інше й отримаємо теж саме, але в іншому куточку.
Цим наративом росія тоді зробила дуже гарний й міцний фундамент для вторгення, бо критична більшість людей одразу почали почувати себе ошуканими, бідними й мріяти, як вони перестануть годувати Україну й забагатіють, бо їм буде більше зоставатися коштів.
Якщо брати усі наративи війни, якими росія збуджувала населення Донбасу, то ось «кормим всю Украину» я б поставила на перші місце, він по силі обійшов навіть «пожить в ссср».
Вважаю, що цей приклад має ввійти у підручники з соціології та психології, бо він дуже успішний в частині керування суспільством.
Повернемося до наших «кормільців». Зараз в ОРДЛО дуже багато «командировочных», як їх тут називають. Це комунальники, будівельники, вчителі, лікарі з Красноярського краю, Тиви, Хакасії, Якутії. Я писала про це.
Вони їдуть в ОРДЛО сім’ями, або лише чоловіки, які одразу знаходять собі тут жінок й живуть своє щасливе життя – нагодовані, з сексом, теплою хатою, регулярно відсилаючи гроші своїй родині в Тиву чи Хакасію.
Збільшується кількість «вагітна у 14», які вагітніють від «командировочных», дуже багато родин, де чоловік на фронті, воює проти України, а в неї вдома «сдаю комнату командировочному».
Звісно, вихідцям з вічної російської мерзлоти на Донбасі комфортно. Тому їх все більше й місцеві вже скавчать по троху від того, що для «командировочных» усі блага й пільги, доплати й робочі місця, а для місцевих прутень путіна 10 літньої немитості під ніс.
Оце знову в ОРДЛО приїхала нова партія «командировочных», то в ОРДЛО усі ремонти, свята, навіть оце новорічні «ялинки» для дітей проводять лише «командировочные», місцевим доступ до бюджетних коштів закритий.
Хто платить, той музику й замовляє. Тому ОРДЛО стоїть собі з протягнутою рукою, мріє, щоб їм допомагало більше Хакасій та Тив й нарешті тихо говорить, що в ОРДЛО більше немає підприємств, щоб податками закрити усі дірки в місцевому бюджеті.
Оце «нам бы выйти на уровень доходов 2014 року» просто мімімі. Просто вишенька на тортік.
Тобто люди вже самі підтверджують, що росія принесла в ОРДЛО не «вугільну швейцарію», як мріяла критична більшість мешканців, а улюблених друзів радянського союзу. Ні, це не Чебурашка, а – голод, безробіття, разруха, яка не тільки в клозетах, а здебільшого у головах.
А ще ж, святий обов’язок кожного ордлинця пишатися своїми руїнами.
Тому, шановні українці, будьте фінансово грамотними, взаємо розумними, вчить податковий та бюджетний кодекс, щоб вами не керували брехуни та крадії, які створюють для вас симулякри та наративи, на основі радянської пропаганди про «величие сссср та трудового народа», «нищету Украины» та «село необразованное».
А життя ОРДЛО більше не залежить ні від податків, ні від шахт, ні від розвитку бізнесу. Воно залежить від того, чи дасть росія їм гроші та їжу, тому їм варто звикати жити з простягнутою рукою, нахиляючись за кожним рублем, щедро кинутим з барського столу Тиви, Хакасії, Бурятії, Адигеї, Якутії та інших федеральних округів росії. Округів, які росія звільняє від населення, бо вони давно належать Китаю. Але, це вже інша історія.
