Смартфони повністю вбили звичку людей читати. І це ще роблена тяма («штучний інтелект») не набрала повних обертів…
Джеймс Марріотт, 19.09.2025
«Орвелл боявся тих, хто заборонятиме книжки. Гакслі боявся, що не буде причин забороняти книжки, бо взагалі не буде тих, хто захоче їх читати». — Ніл Постман, «Розважаючись до смерти»
1️⃣ Епоха друку
Це стало однією з найважливіших революцій у новітній історії — і водночас у ній не було пролито жодної краплі крові, не кидали бомби, не стратили жодного монарха.
Можливо, ще ніколи велике соціальне перетворення не відбувалося настільки тихо. Ця революція здійснилася в кріслах, у бібліотеках, у кав’ярнях і клубах.
Сталося ось що: у середині XVIII століття величезна кількість звичайних людей почала читати.
Упродовж перших двох століть після винайдення друкарського верстата читання здебільшого залишалося елітарним заняттям. Але на початку 1700-х років завдяки розширенню освіти та вибуховому зростанню кількости дешевих книжок читання стрімко почало поширюватися серед середніх прошарків, а згодом і серед нижчих прошарків суспільства. Сучасники усвідомлювали, що відбувається щось епохальне. Здавалося, що ю читають всі і скрізь: чоловіки, жінки, діти, багаті, бідні. Читання почали описувати як «лихоманку», «епідемію», «манію», «божевілля». Як пише історик Тім Бланнінґ, «консерватори були приголомшеними, а прогресисти — у захваті: це була звичкою, яка не знала соціальних меж».
Це перетворення іноді називають «читацькою революцією». Це була безпрецедентна демократизація інформації; найбільша передача знань у руки звичайних чоловіків і жінок за всю історію людства.
У Великій Британії в перше десятиліття XVIII століття було надруковано лише 6,000 книжок; в останнє десятиліття того ж століття кількість нових назв перевищила 56,000. Упродовж XVIII століття німецькою мовою з’явилося понад 500,000 нових публікацій. Історик Саймон Шама навіть написав, що «рівень грамотности у Франції XVIII століття був значно вищим, ніж у США наприкінці ХХ століття».
Якщо раніше читачі читали «інтенсивно», проводячи все життя з двома-трьома книжками, які перечитували знову й знову, то читанська революція поширила новий тип «екстенсивного» читання. Люди читали все, що траплялося під руку: газети, журнали, історію, філософію, науку, теологію й художню літературу. З друкарських верстатів линули потоки книжок, памфлетів і періодичних видань.
Це була епоха монументальних праць думки та знань: Енциклопедія, Словник англійської мови Семюеля Джонсона, Занепад і загибель Римської імперії Едварда Ґіббона, Критика чистого розуму Іммануїла Канта. Европою ширилися радикальні нові ідеї про Бога, про історію, суспільство, політику, а також про сенс і мету людського життя.
Але ще важливіше — друк змінив сам спосіб людського мислення.
Світ друку — це світ порядку, логіки та раціональности. У книжках знання класифікується, осмислюється, впорядковується та встановлюється на своє місце. Книжки висувають аргументи, пропонують тези, розвивають ідеї. «Щоб взаємодіяти з написаним словом, — писав медіа-теоретик Ніл Постман, — треба слідувати за лінією думки, що вимагає значних здібностей до класифікації, роблення висновків та міркування».
Як зазначав Постман, зовсім не випадково те, що зростання культури друку в XVIII столітті збіглося з піднесенням авторитету розуму, ворожістю до забобонів, народженням капіталізму та стрімким розвитком науки. Інші історики пов’язують вибухове зростання грамотности у XVIII столітті з Просвітництвом, виникненням прав людини, приходом демократії й навіть початком індустріальної революції.
Світ, який ми знаємо, викувано у вогні читацької революції.
2️⃣ Контрреволюція
Сьогодні ми переживаємо контрреволюцію.
Минуло лише триста років відтоді, як читацька революція започаткувала нову еру людського знання, — і нині книжки вмирають.
Численні дослідження свідчать, що читання стрімко занепадає. Навіть найпесимістичніші критики екранної епохи у ХХ столітті навряд чи змогли би передбачити масштаби нинішньої кризи…
В Америці читання заради задоволення впало на 40% за останні двадцять років. У Великій Британії понад третина дорослих кажуть, що взагалі відмовилися від читання. Національний фонд грамотности повідомляє про «шокуюче й гнітюче» падіння рівня читання серед дітей, який наразі є найнижчим за всю історію спостережень. Видавнича індустрія переживає кризу: як пише автор Александр Ларман, «книжки, які колись продавалися десятками чи навіть сотнями тисяч, тепер у кращому разі долають позначку в кілька тисяч».
Найразючіше те, що наприкінці 2024 року ОЕСР оприлюднила звіт, у якому йшлося, що рівень грамотности в більшості розвинених країн «падає або стагнує». Колись соціолог, зіткнувшись зі статистикою такого типу, припустив би, що причиною є соціальна криза — на кшталт війни або крах системи освіти.
Насправді ж сталося щось інше — поява смартфона, який почали масово використовувати в розвинених країнах у середині 2010-х років. Ці роки запам’ятаються як вододіл в історії людства.
Ніколи раніше не існувало технології, подібної до смартфона. Якщо попередні розважальні технології, як-от кіно чи телебачення, було створено для захоплення уваги на певний період часу, то смартфон вимагає всього вашого життя. Телефони створено так, щоби бути гіперзалежними: вони зачіпають користувачів потоками безглуздих сповіщень, беззмістовними короткими відео та емоційними провокаціями у соцмережах.
Середньостатистична людина нині проводить СІМ ГОДИН ЩОДНЯ, втупившись в екран. Для покоління Z ця цифра становить ДЕВʼЯТЬ годин. У нещодавній статті в The Times повідомлялося, що сучасні студенти в середньому є приреченими провести 25 РОКІВ свого свідомого життя, гортанням екранів.
Якщо читацька революція була найбільшим переданням знань звичайним людям в історії, то екранна революція — це найбільше викрадення знань у звичайних людей за всю історію людства.
Наші університети стоять на передовій лінії цієї кризи. Вони нині вперше навчають справді «постграмотне» покоління студентів, яке зростало майже повністю в світі коротких відео, комп’ютерних ігор, затягувальних алгоритмів (і, дедалі більше — штучного інтелекту).
А що всюдисущий мобільний інтернет зруйнував здатність цих студентів зосереджуватися й обмежив ріст їхнього словникового запасу, то багаті та глибокі знання, збережені в книжках, стають для багатьох із них недоступними. Дослідження студентів-філологів в американських університетах показало, що вони не можуть зрозуміти перший абзац роману Чарлза Діккенса «Холодний дім» — книжки, яку раніше без проблем читали діти.
У статті в «The Atlantic» під назвою «Елітні студенти коледжів, які не можуть читати книжки» наводиться типовий досвід одного професора:
Двадцять років тому студенти професора Деймса легко вели глибокі дискусії про «Гордість і упередження» одного тижня та «Злочин і кару» наступного. Тепер його студенти відверто зізнаються, що такий обсяг читання для них — непідйомний. І справа не лише в темпі: вони не здатні одночасно звертати увагу на деталі й стежити за загальним сюжетом.
«Більшість наших студентів», згідно з іншим похмурим висновком, «функціонально є неграмотними». Це збігається з усім, що я сам чув у розмовах з учителями й викладачами. Один викладач з Оксбриджу, з яким я спілкувався, описав «крах грамотности» серед своїх студентів.
Передача знань — найдавніша функція університету — руйнується у нас на очах. Такі автори, як Шекспір, Мільтон і Джейн Остін, чиї твори передавалися з покоління в покоління протягом століть, більше не можуть дістатися до нових читачів. Молодь втрачає здатність їх розуміти.
Традиція навчання — це ніби дорогоцінна золота нитка знань, що проходить через історію людства, з’єднуючи читача з читачем крізь час. Востаннє вона обірвалася під час краху Західної Римської імперії, коли варварські хвилі билися об її кордони, міста скорочувалися, а бібліотеки або згоряли, або занепадали. Із розпадом світу освіченої римської еліти чимало авторів і літературних творів зникли з людської пам’яти — або назавжди, або аж до їх повторного відкриття в добу Ренесансу.
Нині ця золота нитка обривається вдруге…
3️⃣ Інтелектуальна трагедія
Занепад читання спричиняє падіння різноманітних показників когнітивних здібностей. Читання асоціюється з низкою когнітивних переваг: поліпшенням памʼяти та здатности до концентрації, розвитком аналітичного мислення, покращенням мовної виразности й нижчими темпами когнітивного занепаду в пізньому віці.
Після впровадження смартфонів у середині 2010-х глобальні показники PISA — найвідоміший міжнародний інструмент оцінки здібностей учнів — почали знижуватися. Як пише Джон Бьорн Мердок у «Financial Times», студенти дедалі частіше повідомляють в опитуваннях, що їм важко думати, навчатися й зосереджуватися. Ви помітите характерну точку зламу — це середина 2010-х.
Дослідження «Monitoring the Future» щороку запитує 18-річних старшокласників, чи мають вони труднощі з мисленням, концентрацією або засвоєнням нових знань. Частка учнів, які повідомляли про такі труднощі, залишалася стабільною впродовж 1990-х і 2000-х років, але почала стрімко зростати саме в середині 2010-х.
І як зазначає Мердок, ці когнітивні проблеми не обмежуються школами та університетами. Вони стосуються всіх: «спад у показниках мислення та розв’язання проблем спостерігається не лише серед підлітків. Такі ж тенденції фіксують і серед дорослих, у всіх вікових групах».
Найцікавішим — і найтривожнішим — є приклад IQ, який зростав упродовж усього ХХ століття (так званий «ефект Флінна»), але тепер, схоже, почав знижуватися.
Результатом цього стає не лише втрата знань і інтелекту, а й трагічне збіднення людського досвіду.
Упродовж століть майже всі освічені та розумні люди вважали, що література й пізнання — це одні з найвищих цілей і найглибших розрад людського існування.
Класика зберігалася крізь віки саме тому, що вона, за відомим висловом Метью Арнольда, містить у собі «найкраще з того, що було колись подумано й сказано».
Найвидатніші романи й поезія збагачують наше розуміння людського буття, уявно занурюючи нас у чужі свідомості, ведучи в інші епохи та інші світи. Через читання нон-фікшну — наукових, історичних, філософських і мандрівних текстів — ми глибше усвідомлюємо своє місце у складному й захопливому світі, у якому нам випало жити.
Смартфони позбавляють нас цих розрад.
Епідемію тривожности, депресії та втрати сенсу, що охопила молодь у XXI столітті, часто повʼязують з ізоляцією та хворобливими порівняннями з чужими життями, які породжують смартфони.
Але це також прямий наслідок безглуздости, фрагментованостіт й тривіальности екранної культури, яка є зовсім не пристосованою до задоволення глибоких людських потреб: цікавости, оповідности, глибокої уваги та естетичного насичення.
4️⃣ Світ без розуму
Це виснаження культури, критичного мислення та інтелекту — трагічна втрата людського потенціалу й людського розквіту. Але це також один з головних викликів, що постає перед сучасними суспільствами. Наша величезна, взаємопов’язана, толерантна й технологічно розвинена цивілізація тримається на складних, раціональних типах мислення, які формуються саме через грамотність.
Як пише Волтер Онг у своїй книжці «Усність і писемність», деякі типи складного й логічного мислення є просто неможливими без читання й письма. Розгорнути й логічно викласти аргумент у спонтанній мові майже нереально — ви загубитеся, втратите думку, суперечитимете самі собі, заплутаєте аудиторію, намагаючись перефразувати невдало сформульовані ідеї.
Як наочний приклад уявіть, що хтось просто виголошує якийсь відомий філософський твір. Скажімо, «Критику чистого розуму» Канта на 900 сторінок, або Трактат Людвіґа Вітґенштайна, або «Буття і ніщо» Сартра. Це було б неможливо не лише виголосити, але й слухати.
Щоб створити свій великий твір, Кант мусив записувати свої ідеї, викреслювати їх, обдумувати, удосконалювати й роками їх переробляти, аби вони склалися в переконливу й логічну цілісність.
Щоб як слід зрозуміти цю книжку, треба мати її перед очима, перечитувати уривки, які ви не зрозуміли, перевіряти логічні звʼязки, обмірковувати важливі фрази — доки вони не ввійдуть у ваше розуміння. Такий тип розвиненого мислення нерозривно пов’язано з читанням і письмом.
Антикознавець Ерік Гевлок вважав, що поява писемности в Стародавній Греції була каталізатором народження філософії. Коли люди отримали засіб, що дозволяв закріплювати ідеї на письмі, щоби їх обговорювати, уточнювати й розвивати, народився абсолютно новий, революційний спосіб аналітичного й абстрактного мислення — той самий, що сформував усю нашу цивілізацію. Завдяки писемностіи стало можливим кидати виклик усталеним формам думання та вдосконалювати їх. Це було когнітивне визволення нашого виду.
Як висловлюється Ніл Постман у книжці «Розважаючись до смерти»:
«Філософія не може існувати без критики… писемність робить можливим і зручним піддати думку тривалому й зосередженому аналізу. Писемність заморожує усну мову, і саме в цьому акті народжуються граматик, логік, ритор, історик, науковець — усі ті, хто повинні мати мову перед собою, щоб побачити, що вона означає, де вона помиляється і куди веде».
Не лише філософія, а й уся інтелектуальна інфраструктура сучасної цивілізації залежить від типів складного мислення, що невіддільні від читання та письма: серйозні історичні дослідження, наукові теореми, докладні політичні пропозиції й такі типи стриманих і раціональних дебатів, що ведуться в книжках і журналах.
Ці форми продуманої думки є інтелектуальними підмурками модерности. Якщо сьогодні наш світ здається нестабільним — наче ґрунт вислизає з-під ніг — то це тому, що ці підвалини розпадаються у нас під ногами.
Мабуть, ви вже помітили, що світ екрану є набагато бурхливішим, ніж світ друку: він емоційніший, гнівніший, хаотичніший.
Волтер Онг наголошував, що писемність охолоджує й раціоналізує мислення. Якщо ви хочете донести свою думку особисто чи в TikTok-відео, у вас є незліченні засоби обійти логіку. Ви можете кричати, плакати, чарувати аудиторію. Ви можете накласти емоційну музику або показати шокуючі кадри. Такі впливи не є раціональними, але люди — не ідеально раціональні істоти й схильні піддаватися саме таким прийомам…
Книжка не може на вас накричати (і слава Богу!) і вона не може заплакати. Позбавлені арсеналу логіки знецінюючих ефектів, доступних подкастерам і ютуберам, автори сучасних книг значно більше покладаються саме на силу розуму, та є змушеними мученицьки складати свої аргументи речення за реченням (я це відчуваю зараз). Книжки є далекими від досконалости, але вони ж набагато тісніше пов’язаними з вимогами логічної аргументації, ніж будь-який інший засіб людського спілкування з коли-небудь створених.
Саме тому Онг зазначав, що дописемні — «усні» — суспільства часто здаються відвідувачам з писемних країн надзвичайно містичними, емоційними та схильними до конфліктної риторики й мислення.
Зі смертю книжок ми, здається, повертаємося до цих «усних» звичок думання. Наше суспільне мовлення деградує до істерики, ненависти й племінної ворожнечі.
Антинаукове мислення процвітає на найвищих рівнях влади в Америці.
Пропагандисти ірраціональности та теорій змови, як-от Кендіс Овенс і Рассел Бренд, збирають у мережі величезні й довірливі аудиторії.
Викладені текстом, їхні аргументи видаються абсурдними. Але на відео вони переконують багатьох.
Піднесення цих емоційних та ірраціональних стилів мислення становить глибоку загрозу для нашої культури й політики.
Ми, ймовірно, ось-ось дізнаємось, що неможливо підтримувати найрозвиненішу цивілізацію в історії планети за допомогою інтелектуального апарату дописемного суспільства.
5️⃣ Кінець творчости
Епоха друку відзначалася безпрецедентною динамікою й культурною насиченістю. Читання — це наріжний камінь тієї творчости та інноваційности, які лежать в основі модерности.
Не обов’язково, щоб кожен громадянин суспільства, яке користується перевагами друкованої культури, був книжковим черв’яком. Але якщо й існує одна спільна риса, яка поєднує лідерів, винахідників, науковців і митців, що формували нашу цивілізацію, — то це читання. Серйозних читачів непропорційно широко представлено в майже кожній царині людських досягнень.
Візьмімо, наприклад, великих політиків: Теодор Рузвельт стверджував, що читав по книжці щодня; Вінстон Черчилль ще в юності розробив для себе амбітну програму читання філософії, економіки й історії, і продовжував читати ненаситно все життя. Клемент Еттлі згадував, що ще школярем читав чотири книжки на тиждень.
Або візьмімо популярну культуру (яку зазвичай не вважають особливо книжною цариною творчости). Девід Бові читав, за його словами, «ненаситно». «Усі книжки, які я коли-небудь купував, я досі маю. Я не можу їх викинути», — якось сказав він. «Фізично неможливо відпустити їх із рук!» У списку зі 100 улюблених книжок Бові — твори Вільяма Фолкнера, Тома Стоппарда, Д. Г. Лоуренса та Т. С. Еліота.
У свіжій книжці про свою пісенну творчість Пол Маккартні згадує серед авторів, що його надихали, Ділана Томаса, Оскара Вайлда, Аллена Ґінзберґа, французького символіста Альфреда Жаррі, Юджина О’Ніла й Генріка Ібсена.
Томас Едісон усе життя багато читав. Так само — Чарлз Дарвін. Так само — Альберт Айнштайн. Іронічно, але навіть Ілон Маск каже, що його «виховали книжки».
Читання збагачує творчість, надаючи людям геніальности доступ до величезного, безцінного сховища знань, що зберігається в книжках — «до найкращого з того, що коли-небудь було подумано й сказано». Дисципліна читання дає їм аналітичні інструменти, щоби піддавати цю традицію критиці, удосконалювати її й здійснювати революційні прориви.
Як показує Елізабет Айзенштайн у своїй праці «Друкарська революція в ранньомодерній Европі», винайдення друку допомогло спричинити низку культурних революцій, що сформували сучасний світ: Ренесанс, Реформацію та наукову революцію. Інші історики додали б ще Просвітництво, народження прав людини та індустріальну революцію.
Айзенштайн пояснює, як властивість читання стимулювати інновації проявилася в університетах епохи Відродження. З появою друку студенти отримали ширший доступ до книжок, що дозволяло «здібним підліткам перевершити своїх викладачів. Обдарованим студентам більше не треба було сидіти в ногах у певного майстра, щоби вивчити мову чи академічну дисципліну». І далі:
«Студенти, які користувалися технічними текстами, що слугували мовчазними вчителями, були менш схильними до сліпої поваги до авторитету й відкритішими до новаторських ідей. Молода свідомість, яка отримувала доступ до оновлених видань, особливо з математики, почала перевершувати не лише власних учителів, а й мудрість самих давніх авторів».
Сучасні студенти, які не вміють читати, знову є змушеними покладатися на авторитет викладача й нездатними рухатися вперед, творити нове й ставити під сумнів загальноприйняті істини.
Ці студенти — лише один зі симптомів застійної культури епохи екрана, що характеризується спрощенням, повторюваністю й поверховістю. Симптоми цього явища ми спостерігаємо повсюдно.
Поп-пісні в усіх жанрах стають коротшими, простішими й більш повторюваними, а фільми перетворюються на нескінченно повторювані шаблони франшиз. Дослідження вказують, що кількість «руйнівних» та «трансформаційних» винаходів знижується. На наукові дослідження витрачається більше грошей, ніж будь-коли в історії, але темпи прогресу «ледве встигають за минулим».
Безперечно, тут діє багато чинників, але це саме те, чого слід було б очікувати від покоління дослідників, яке провело дитинство за екранами, а не в читанні чи роздумах.
Навіть самі книжки стають менш складними.
Якщо світ грамотности характеризувався складністю та інноваціями, то постграмотний світ — це світ простоти, неуцтва та застою. Мабуть, не випадково, що спад грамотности збігся з нав’язливою культурною «ностальгією» — прагненням нескінченно переробляти культурні форми минулого: телешоу й стилі 1990-х, наприклад, або моду початку 2000-х.
Наша культура перетворюється на пустку смартфонів.
Відірвані від культурних скарбів минулого, ми є приреченими жити в нарцистичному вічному теперішньому. Позбавлені критичних інструментів, щоби осмислити й розвинути надбання попередників, ми є приреченими нескінченно повторювати й пародіювати самих себе — супергеройський фільм за супергеройським фільмом, повторювана поп-пісня за повторюваною поп-піснею.
Найгірше те, що ця дедалі тривіальніша й бездумніша культура є лихом для нашої політики.
6️⃣ Смерть демократії
З нашої нинішньої перспективи, смішно думати, що читацька революція XVIII століття супроводжувалася не лише захопленням, а й моральною панікою.
«Жоден любитель тютюну чи кави, жоден пияк чи азартний гравець не є настільки залежним від люльки, пляшки, гри чи кав’ярні, як ці численні голодні читачі від своєї звички до читання», — обурювався тоді один німецький священник.
Річард Стіл побоювався, що «романи породжують очікування, які звичайний перебіг життя ніколи не зможе виправдати». Інші хвилювалися, що читання «надто сильно збуджує уяву й виснажує серце».
Усе це легко висміяти. Нас усе життя вчили, що читання книжок — це чесно й розумно. Як же читання може бути небезпечним?
Але заднім числом ці консервативні моралісти мали підстави для занепокоєння. Стрімке поширення грамотности допомогло зруйнувати впорядкований, єрархічний і глибоко соціально нерівний світ, який вони так цінували.
Читацька революція була катастрофою для надпривілейованих і експлуататорських аристократів европейського Ancien Régime — старої автократичної системи влади з усевладним монархом на вершині, панами й духовенством нижче, й селянами, які стогнуть у підніжжі.
Невігластво було наріжним каменем феодальної Европи. Колосальні нерівності аристократичного ладу багато в чому трималися на тому, що населення просто не мало змоги дізнатися про масштаб корупції, зловживань та неефективности влади.
І старий феодальний порядок виправдовувався не логічною аргументацією, а тим, що Волтер Онг назвав би вкрай дописемними емоційно-містичними апеляціями.
Це була та культура «репрезентаційної» влади, яку історики XVII століття описують як візуальну систему монархічної пропаганди, що намагалася насадити підданим страх і трепет перед образом короля. Цей режим демонстрував свою силу через паради, картини, феєрверки, статуї та ґрандіозні будівлі.
Ця система працювала в епоху до масової грамотности. Але коли знання почало ширитися суспільством, а аналітичні й критичні типи мислення, характерні для культури друку, почали приживатися, вся ментальна й культурна атмосфера, яка підтримувала старий порядок, почала згорати. Люди почали знати надто багато. І думати надто багато.
Феодальний лад є фундаментально несумісним з грамотністю. Історик Орландо Файджес зауважив, що англійська, французька й російська революції відбулися в суспільствах, де рівень грамотности сягав приблизно п’ятдесяти відсотків.
У книжці «The Revolutionary Temper» («Революційний настрій») Роберт Дарнтон описує хаос, який епоха друку принесла старому режимові у Франції. Знання почали ширитися суспільством з руйнівним ефектом: політичні в’язні публікували бестселери зі спогадами, де розповідали про несправедливе ув’язнення; звичайні люди читали памфлети про надмірне й несправедливе багатство аристократії; фінансова катастрофа уряду несподівано стала предметом гарячих публічних дискусій, а не кулуарних розмов у Версалі.
Тим часом аналітичне, критичне мислення почало роз’їдати містичні й емоційні підвалини старого порядку. Філософи й радикальні мислителі Просвітництва, підтримані щораз більшою читацькою аудиторією серед середнього класу, почали ставити саме ті критичні запитання, що властиві мисленню в стилі друку: Звідки походить влада? Чому одні люди мають так багато, а інші — нічого? Чому не всі рівні?
Варто зазначити, що цей надмірно спрощений опис, очевидно, не враховує багатьох факторів, які формують хід історії: економіку, клімат, окремих людей і жінок, сліпий випадок. Один лише друк не здатен забезпечити мир і демократію (згадаймо наслідки Російської революції). І друк не може скасувати вроджену схильність людини до партійности й насильства (згадаймо післяреволюційну Францію). І навіть друк не є застрахованим від фейкових новин і теорій змови (згадаймо і переддень Французької революції).
Але вам не треба вірити, що друк — це досконала й нетлінна система комунікації, щоби визнати: він майже напевно є необхідною передумовою демократії.
У книзі «Розважаючись до смерти» Ніл Постман стверджує, що демократія й друк є майже нероздільними. Дієздатна демократія передбачає більш-менш поінформоване й критично налаштоване суспільство , здатне розуміти та обговорювати актуальні питання докладно й зосереджено.
Демократія черпає безмежну силу з друку — з того старого, вмираючого світу книжок, газет і журналів — зі здатністю плекати глибоке знання, логічну аргументацію, критичне мислення, обʼєктивність і стриману участь. У такому середовищі звичайні люди отримують інструменти, щоби зрозуміти своїх правителів, критикувати їх — і, можливо, змінювати.
Постман наводить у приклад дебати Лінкольна й Дуґласа 1858 року як одну з найвищих точок культури друку:
«Їхній реґламент передбачав, що першим виступає Дуґлас — протягом години; потім Лінкольн відповідає — півтори години; після чого Дуґлас має пів години на відповідь. Ці дебати були значно коротшими за ті, до яких обидва чоловіки були звиклі… 16 жовтня 1854 року в місті Пеорія, штат Іллінойс, Дуґлас виголосив тригодинну промову, на яку Лінкольн, згідно з домовленістю, мав відповісти».
Коли Постман писав це наприкінці 1980-х, такі дебати вже було важко уявити. Іронічно, але телевізійні дебати, які він критикував як деґрадовані, неінформативні та надмірно емоційні, у XXI столітті здаються майже комічно цивілізованими й інтелектуальними.
Політика в епоху коротких відео живиться гіперемоційністю, неуцтвом і голослівними твердженнями. Такі обставини є ідеальним середовищем для харизматичних шарлатанів. Неминуче, що партії та політики, ворожі до демократії, процвітають у постграмотному світі. Використання TikTok напряму корелює з ростом підтримки популістських партій і крайнього правого крила.
TikTok, як висловився письменник Єн Леслі, — це «ракетне паливо для популістів».
«Чому [TikTok] є особливо вигідним для популістів? Бо популізм — майже за визначенням — тримається не на думках, а на емоціях; не на реченнях, а на почуттях. Популісти спеціалізуються на тому, щоб дати вам спалах впевнености: ви начебто знаєте, що маєте рацію. Вони не хочуть, щоб ви думали. Думання — це місце, де вмирає впевненість».
Розумна, стримана, заснована на друку ліберальна демократія, схоже, не переживе цю революцію…
7️⃣ У моронічне пекло
Великі технологічні компанії люблять уявляти себе захисниками поширення знань і заохочення цікавости. Насправді ж, щоби вижити, вони МУСЯТЬ СПРИЯТИ ОТУПІННЮ НАСЕЛЕННЯ. Техноолігархи мають не менший інтерес у невігластві населення, ніж найреакційніший феодальний автократ. Дурна лють і партійне мислення тримають нас приклеєними до екранів.
І якщо старим европейським монархіям доводилося (часто незграбно) намагатися цензурувати критичні матеріали, то великі технокомпанії забезпечують нашу неосвіченість значно ефективніше — заливаючи нашу культуру гнівом, відволіканням і безглуздістю.
Ці компанії активно працюють над тим, щоби знищити людське Просвітництво й відкрити двері в нову темну добу.
Екранна революція формуватиме нашу політику так само глибоко, як у XVIII столітті це зробила революція читання.
Без знань і без навичок критичного мислення, які прищеплює друк, багато громадян сучасних демократій виявляються такими ж безпорадними й довірливими, як середньовічні селяни — вкрай чутливими до ірраціональних закликів і схильними до натовпового мислення. Світ після друку дедалі більше нагадує світ до друку…
Розквітають забобони й антидемократичне мислення. Наука в університетах формується не толерантністю й допитливістю, а жорсткою партійністю. Наше мистецтво й література стають грубішими та примітивнішими.
Багато людей сьогодні настільки ж підозріло ПІДОЗРІЛО СТАВЛЯТЬСЯ ДО ВАКЦИН, як і невігласи XVIII століття, висміяні карикатуристом Джеймсом Ґілреєм понад двісті років тому.
У міру того як влада, багатство й знання концентруються на вершинах суспільства, розлючена, роз’єднана й неосвічена публіка ВЖЕ НЕ МАЄ ЖОДНОГО ЕФЕКТИВНОГО ЗАСОБУ зрозуміти, проаналізувати, критично осмислити чи змінити те, що відбувається. Замість цього дедалі більше людей піддаються впливу саме тих емоційно-містичних закликів, які були основою влади в епоху до масової грамотности.
Як прихід друку колись добив занепадницький феодальний лад, так нині екран знищує світ ліберальної демократії.
У міру того як технокомпанії стирають грамотність і нищать середній клас, ми можемо опинитися у другому феодальному столітті. Або — в такій політичній епосі, яку ми навіть не можемо уявити…
Як би там не було, ми вже бачимо, як світ, який ми знали, тане на очах.
Нічого більше не буде як раніше.
Ми прийшли до постграмотного суспільства…
Примітки
1. Коли Джордж Орвелл у 1940 році писав огляд дослідження читацьких звичок дітей, він зазначав, що вони «добровільно» читають твори Чарлза Діккенса, Даніеля Дефо, Роберта Луїса Стівенсона, Г. К. Честертона й Шекспіра. Ці діти, зауважував він, мали 12–15 років і належали до найбідніших верств суспільства.
2. Я не заперечую, що читав Пітера Брауна й визнаю, що це спрощена (хоч і, сподіваюся, риторично сильна) характеристика пізньої античности. Але я також вважаю, що модна нині спроба перейменувати «темні віки» на «світлі» трохи перебільшена. Рівень грамотности справді знизився в пізній античності.
3. Іноді кажуть, що Сократ бідкався щодо смерти усної культури. Докладну аргументацію Гевлока, викладену в його книжці «Preface to Plato», варто прочитати повністю. Один з його аргументів полягає в тому, що сам Сократ уже був продуктом інтелектуального середовища, яке глибоко зазнало впливу писемности. За словами Гевлока, Платон був активним противником дописемного способу мислення.
4. Це не означає, що писемні суспільства є «кращими» чи розумнішими за усні. Як пише Онг, усні суспільства є здатними до таких ментальних езультатів, які вражають сторонніх. Але все ж правда полягає в тому, що грамотні типи мислення, здається, є необхідною умовою для існування того складного й розвиненого типу цивілізації, у якій ми живемо.
