Після тяжких випробувань, голоду, безсонних ночей, поранень і психологічного терору він майже дійшов до мети.
Але так і не постав тріумфатором на вершині Ородруїна, над тілом поверженого Саурона.
За крок до перемоги, коли Фродові досить було розкрити долоню і дати персню Всевладдя впасти у вогняне море, Толкін дозволяє своєму героєві зламатися.
***
Звідки така жорстокість Толкіна до свого улюбленця?
Він не жорстокий, пише в своєму есе Genny Garisson. Толкін був ревним християнином. А в євангельській традиції перемоги над злом в такий спосіб не здобуваються.
Це ми сьогоднішні, виховані гуманізмом і Голівудом, звикли вважати, що випробування і страждання завжди нагороджуються успіхом справедливої справи і тріумфом героя.
Але в євангельських оповідях цього немає. Та й з самим Ісусом, якщо виходити з наших сьогоднішніх уявлень, все пішло не найкращим чином.
***
Пітер Джексон, режисер, який екранізував "Володаря персня" не міг змиритися з толкієнівським поворотом сюжету, коли Голум разом із перснем впав у вогняну безодню виключно через власну необережність. І при повній пасивності Фродо.
Єство режисера вимагало, щоб останнє слово лишилося за мужнім гобітом.
Джексон згадує, що хотів "переписати" Толкіна, так, щоб падіння Голума було не випадковим. Мало бути щось на кшталт боротьби Шерлока Холмса з професором Моріарті на краю водоспаду:
"Ми тоді були впевнені в тому, що глядач хоче, щоб саме Фродо вбив Голума,- пише режисер у спогадах.- Але це би суперечило духу Толкіна".
Зрештою, сцену на краю прірви таки "підправили", долучивши Фродо хоч якимось боком до перемоги.
***
Утім ми маємо зрозуміти істину, яку прагнув донести до читачів Толкін: докладені зусилля не обов'язково втілюються у результат, витривалість не гарантує винагороди, а страждання - не є першим внеском у майбутній успіх.
***
Утім в оповіді про "Володаря перстня" світ врешті врятовано від Зла. І цікаво було би знати, хто цей рятівник?
***
Це не Голум, хоча завдяки йому перстень і був знищений.
Голум не міг таким бути, бо здійснив свій вчинок не тому, що розкаявся і вирішив виправити помилку свого життя, пожертвувавши собою. Ні, він залишався породженням цього зла до свого останнього подиху.
І водночас, без його втручання Зло вийшло би переможцем.
***
Автор есе звертає увагу ось на що. Голума по ходу сюжету могли вбити принаймні тричі. І якби вбили, світ би не врятувався.
Але над цією ненависною істотою змилостивилися - спочатку Більбо Бегінс, потім Гендальф, нарешті - Фродо.
Отже, пише Genny Garisson, світ врятувало милосердя.
***
Над цим висновком варто поміркувати.
Наприклад, з'ясувати, а що воно таке - Милосердя?
Пам'ятаєте розмову між чарівником і гобітом, коли останній сказав: "Шкода, що Більбо не вбив Голума, пожалів цю мерзенну істоту".
- Так, пожалів. Саме жалість зупинила його руку. Жалость і милосердя: не бити без потреби,- заперечів Гендальф.
- Але ж він такий же поганий, як орк, він просто ворог. Він заслуговує на смерть!
- Гадаю, що так. Багато хто з нині живих заслуговує на смерть. А деякі з тих, що померли, були гідні жити.Чи можеш ти, Фродо, повернути їх до життя? Тож не поспішай засуджувати на смерть".
Можливо, у цих словах Толкін відкрив нам формулу справжнього милосердя...
Це не гарячі співчуття, не сльози над стражданнями інших, не заклики до справедливості.
Це - відповідальність за збереження життя кожному з тих, кому ти не здатний його повернути...
***
Милосердя - дивна річ. Особливо, у нашому вздовж і попернк розлінованому моралізаторством світі.
Милосердя не залежить від чеснот того, на кого воно спрямоване. Негідник, грішник, покидьок заслуговують на таку саме милість, як і люди чесні й порядні.
А тому милосердя - не є виявом справедливості. Воно не вписується в парадигму - друзям і добрим людям - Благо, а злим і ворогам - помста.
***
Милосердя як сказав один філософ - це "надсправедливість,", те, що значно вище, значно людяніше справедливості.
***
Милосердя - це не пацифізм. Це не ухиляння від двобою з ворогом.
Але це - коли ти не добиваєш поверженого, пораненого ворога, не піддаєшся афекту священної помсти.
А простягаєш йому руку, аби він міг піднятися на ноги.
***
Милосердя це - не про любов до ближнього. Це коли той, до кого ти виявив любов, стає твоїм ближнім.
У притчі про доброго самарянина ми добре розуміємо, чому пограбований і побитий розбійниками єврей, після того, як він не отримав допомоги від своїх одноплемінників, готовий назвати ближнім своїм представника ворожого племені. Той, хто тобі допоміг - заслужив на твою любов.
Але як пояснити прояв милосердя з боку самарянина? Адже він, цілком можливо, піддавався знущанню з боку євреїв, які вважали самарян інородціями, переселеними на землю Ізраїлеву "асирійськими окупантами".
"Добрий самарянин" очевидно так само поспішав у храм на службу, з вином і оливою в торбі, як і попередні перехожі - священник і левіт. Але у нього знайшовся час, щоб допомогти постраждалому і використати ті оливу і вино не для священного ритуалу, а щоб змастити рани давньому ворогові свого народу.
***
Притча не оповідає про подальшу долю обох. Чи відплатив постраждалий згодом самарянину за його милість? Чи наважився на це, попри осуд співплемінників?
Яка різниця! Якби самарянин очікував нагороди, його вчинок не був би милосердям - а лише послугою, наданою за плату.
***
Принцип "Блаженними є милосердні, бо вони помилувані будуть" , проголошений в Нагірній проповіді, не діє так прямо, в лоб.
З погляду вигоди, сила милосердя може здатися слабкою, надії на те, що воно здатне трансформувати людину й світ - наївними, а очікувана перемога - передбачуваною невдачею.
***
Але, як ми зрозуміли із урока даного нам Толкіном, сила милосердя прихована в його кумулятивному, ефекті, в свого роду ланцюговій реакції.
Кожен акт милосердя збільшує його загальну кількість на Землі. А разом з тим - і ймовірність того, що й на тебе колись, у важкий для тебе момент зійде благо милосердя.
І подарує його хтось неочікуваний і незнайомий, і може навіть "заклятий" самарянин, зустрінутий невідомо коли, або не зустрінутий зовсім, а його милосердний знак ти отримаєш через інших.
***
Я не знаю, як бути з цим знанням сьогодні, коли світ такий жорстокий і Ера милосердя в найближчому майбутньому нам не світить.
Я знаю багатьох, хто відреагує на цей текст словами одного героя з старого радянського телесеріалу: "Милосердя - попівське слово".
Часи сьогодні немилосердні.
І все ж вірю, що воно якимось чином діє. Хоча би поміж нас з вами. Починаючи з нас із вами.
***
Бо ж, збираючи команду, яку поведе до Раю, Христос не називає серед тих кого обрав - героїв, полководців-визволителів, провідників - державників. А от милосердних - називає. І це щось таки означає.
А якщо хто не вірить в Ісуса, то згадаймо тест, який багато років тому, антропологиня Маргарет Мид запропонувала студентам. "Якою є перша ознака цивілізації?", спитала вона.І коли ніхто не зміг дати правильної відповіді, сказала: "Це - стегнова кістка, знайдена в стародавньому культурному шарі. Людська кістка, яка була зламана, а потім зрослася. Тварина із зламаною ногою довго не проживе. А якщо кістка доісторичної людини зрослася, то значить хтось змилостився над пораненим, перев'язав йому рани, переніс у безпечне місце, доглядав, охороняв.
Оце й є першою ознакою цивілізації."
Милосердя є виграшною стратегією в природному відборі, запевняв відомий еволюціоніст Річард Докінз.
Як це можна поєднати з боротьбою за виживання, яку пропонує нам еволюційна теорія, і в якій перемагає сильніший?
"Про це спитайте в природи", - радив Докінз.
